З класичної геополітичної точки зору Чорноморсько-Каспійський регіон є наріжним каменем стабільності та безпеки Євразії. Це надзвичайно важлива і чутлива зона на межі між Хартландом і Римландом, що має величезні природні ресурси і стратегічно важливі транспортні та енергетичні коридори. Як сьогодні, так і в майбутньому контроль над регіоном фактично визначає і визначатиме контроль над усією Євразією. Саме тому на Чорноморсько-Каспійському регіоні, і на Україні зокрема, фокусуються геополітичні, політичні, військові, фінансові, економічні та інші інтереси провідних глобальних і регіональних центрів сили. Але з моменту розпаду радянської імперії однією з головних геополітичних особливостей регіону стає зростаючий вакуум безпеки, який потенційно може загрожувати безпеці і стабільності усього трансатлантичного співтовариства. Саме тому постає питання: яким чином цей вакуум безпеки має бути заповнений? Які політичні сили або структури повинні стати відповідальними за стабільність і безпеку регіону? Росія та російські сателіти відповідно до Договору про Колективну безпеку? НАТО і потенційні члени НАТО в регіоні? Регіональні країни та регіональні структури безпеки?
Аналіз безпекової ситуації в регіоні почнемо з розгляду ролі і місця головних акторів регіону, їх інтересів і пріоритетів.
Домінуючі гравці першої групи – США і Росія. Їх вплив в регіоні визначає ціла низка економічних, політичних, географічних, соціальних і культурних аспектів. Незважаючи на те, що ВНП Росії сьогодні менший, ніж сукупний дохід Нью-Йорку, російський вплив в регіоні все ще сильніший, ніж американський. Інша важлива особливість першої групи регіональних акторів полягає в тому, що їх інтереси визначаються як конкурентні, а часто і як антагоністичні. Тільки США, і деякі країни ЄС мають певною мірою спільні інтереси в окремих сферах.
США. Події 11 вересня і їх наслідки (Афганістан, Ірак і т.п.) різко змінили геополітичну ситуацію в регіоні. В результаті США затвердилися як головний і домінуючий актор, який проголосив регіон сферою своїх життєвих інтересів і намагається корінним чином змінити регіональний баланс сил, що склався. В новій стратегії національної безпеки США, представленій Джорджем Бушем у вересні 2002 року, Чорноморський і Каспійський регіони розглядаються не лише як життєво важливе стратегічне альтернативне джерело нафти, але й як плацдарм подальшого доступу США до перспективних ринків Пакистану, Індії і Південно-Східної Азії.
Комплекс проблем регіонального економічного розвитку може розцінюватися як чинник, що має пряме відношення до розподілу потенціалу впливу між США і Росією. Ця ситуація спонукає більшість країн регіону до розширення діалогу з США і країнами Заходу.
Ціла низка підписаних нещодавно нафтотранспортних угод серйозно підірвали російський вплив і збільшили значення США і одночасно Туреччини в регіоні. Трубопровід Баку-Джейхан сильно стимулював процес оновлення дружніх відносин між Туреччиною та Європейським Союзом. Але головний результат американо-турецької версії трубопроводу - це послаблення економічної і політичної залежності регіональних країн від російського алгоритму розподілу ресурсів і усунення Росії від контролю над перевезенням каспійських і чорноморських енергоресурсів. Між тим Росія все ще користується майже повною монополією на транзит нафти і газу з Центральної Азії до Європи. Нещодавні тривалі контракти з ключовими виробниками енергоносіїв Центральноазіатського регіону свідчать про прагнення гарантувати продовження цієї монополії протягом майбутніх 15-20 років.
З іншої точки зору, трубопровід Баку-Самсун-Джейхан дуже дорогий і уразливий, щоб бути єдиною можливою західною стратегічною нафтовою транспортною комунікацією в Каспійсько-Чорноморському регіоні. Серед інших альтернатив найперспективніший і економічно прибутковий – трубопровід Одеса –Броди -Гданьськ.
США в порівнянні з Росією мають певні переваги в регіоні, пов’язані з більш сильним економічним впливом на політичну ситуацію на Південному Кавказі. Економічними інтересами пояснюється також активна роль і положення Вашингтона в переговорах з питань врегулювання карабахського конфлікту. Вашингтон безпосередньо пов'язує більшість економічних проектів в регіоні, і зокрема у Вірменії, з врегулюванням цього конфлікту.
Один з найпотужніших чинників - це посилення військової присутності США в регіоні від Афганістану і Перської затоки до Узбекистану і Грузії. Військова присутність США вже стала істотною запорукою підтримки стабільності та безпеки у регіоні, нерозповсюдження ядерної зброї. Вона відповідає інтересам тих регіональних країн, які не мають великодержавних амбіцій. Проте не викликає сумніву той факт, що довготривалою метою США є масоване і систематичне витіснення Росії з регіону, зменшення тут її політичного, економічного і військового впливу.
Важливою складовою геополітичної стратегії США в регіоні є також продовження політики залучення посткомуністичних країн в Євроатлантичні структури. Після вступу десяти країн Центральної Європи до НАТО увага до країн Чорноморського регіону зростає. Надзвичайно важливо, що третя хвиля розширення НАТО буде спрямована на південний схід в напрямку Україна-Грузія-Азербайджан.
Таким чином, якщо в недалекому минулому Росія і деякі локальні гравці були головними геополітичними акторами регіону, то сьогодні США і його союзники виявляють себе як домінуюча геополітична сила. Цей факт різко змінив весь баланс сил і інтересів у регіоні.
Росія. Сьогодні Росія намагається консолідувати свій вплив на світові політичні процеси і стати активнішою в міжнародних справах. Від часу Петра Великого Росія розглядала доступ до "теплих морів" і Каспійсько-Чорноморського регіону як найважливіший чинник своєї національної безпеки. Цей пріоритет приводив до численних воєн і втручання у внутрішні справи регіональних країн. Сьогодні ситуація дуже змінилася, тому що більшість нових пострадянських країн наполегливо захищають свою незалежність і суверенітет, виходять зі сфери російського контролю.
Нова роль США в регіоні, насамперед активна політика Сполучених Штатів у відносинах з Грузією, в значній мірі сприяє послабленню впливу Росії. Зважаючи на те, що російські спроби створити систему колективної безпеки СНД на базі Ташкентського договору (ДКБ) були невдалі, Москва робить спробу посилити військові і політичні елементи ДКБ шляхом створення Єдиного Економічного Простору, що може розглядатися як детально розроблений новий інструмент контролю над країнами Чорноморсько-Каспійського регіону і усього пострадянського простору
Одночасно Росія активно намагається посилити контроль над енергоресурсами Центральної Азії і створити нові важелі для впливу на українську економіку, підштовхуючи її до більш вагомої інтеграції. Глибоко занепокоєна втратою впливу в країнах Східної Європи і Балтії, присутністю американських солдатів на Кавказі та американським політичним і економічним процвітанням в Центральній Азії, Москва відчайдушно протидіє спробам Україні відмежуватися від її сфери впливу. Росія використовує дипломатичні інструменти і комплекс меншовартості Франції та Німеччини, щоб нейтралізувати вплив США в регіоні. Коротше кажучи, Росія добре розуміє політику США в регіоні, але досі не в змозі знайти відповідні економічні та політичні інструменти, щоб протидіяти цьому.
За цих умов Росія прикладає наполегливі зусилля, щоб створити новий кондомініум з ключових пострадянських країн - України, Білорусі та Казахстану - під російським домінуванням (так званий Єдиний Економічний Простір - ЄЕП), який розглядається в Москві як митний і монетарний союз, але фактично покладе край незалежності вищезгаданих держав.
Головними пріоритетами Росії в регіоні є:
підтримка політичної, економічної і військової переваги в регіоні,
підпорядкування зовнішньої політики країн Кавказу російським інтересам,
недопущення посилення ролі третіх країн в цьому регіоні (в першу чергу це стосується Туреччини, США та інших країн Заходу).
Проте повна російська гегемонія в регіоні сьогодні вже неможлива – країни регіону докладають великих зусиль для захисту своїх власних національних інтересів. В цілому Росія не зацікавлена в створенні сильних і незалежних від її впливу структур безпеки і регіональної кооперації .
Друга група включає країни, для яких регіональні інтереси є пріоритетними. Найважливішим для другої групи країн є те, що їх регіональні інтереси та національні пріоритети в цілому не суперечать один одному. Ці країни зацікавлені в підтримці регіональної стабільності і безпеки, послідовному впевненому розвитку, безпечному функціонуванні транспортних коридорів незалежно від геополітичних ігор "великих" акторів. Тут виникає широке поле можливостей координувати свої власні національні інтереси і національні пріоритети зі спільною вигодою для всіх країн вищенаведеної групи. З огляду на це, нові форми кооперації, альтернативи і модальність регіональних структур стабільності і безпеки потребують детальної розробки. Хоча підтримка такого процесу й нелегке завдання, але тут є велика надія на успіх.
Третю групу акторів складають організації з міжнародної співпраці і безпеки. Ці організації природно зацікавлені в регіоні через його величезний економічний і ресурсний потенціал, а також внаслідок його стратегічної важливості для безпеки і стабільності всього європейського простору.
НАТО - найпотужніший член третьої групи. Події 11 вересня ініціювали процес створення нової системи кооперації між великими державами на базі антитерористичної кампанії. Нова конфігурація системи міжнародних відносин змінює перспективи для майбутнього світового порядку. Більшість пострадянських країн регіону, що звільнилися від військового диктату СРСР, сьогодні оголосили про готовність приєднатися до НАТО або, як мінімум, тісно взаємодіяти з ним. В такий спосіб вони намагаються захистити демократичні зміни і знайти своє власне місце в новій архітектурі євробезпеки. Президент Віктор Ющенко, наприклад, відновив положення української воєнної доктрини, які визначають членство в НАТО і Євросоюзі як завершальну мету української політики Євроатлантичної і Європейської інтеграції.
НАТО в свою чергу зацікавлений у розширенні безпеки і стабільності на схід та у вирішенні регіональних протиріч. Нова стратегічна перспектива НАТО передбачає широкий спектр співпраці з країнами-сусідами в традиційній сфері відповідальності Альянсу, особливо на Сході.
Але існуюча на сьогоднішній день стратегія НАТО щодо регіону дуже розбіжна і суперечлива. Правильніше сказати, що НАТО до теперішнього часу взагалі не має ніякої стратегії щодо регіону. Я не хочу сказати, що такі регіональні країни, як то Україну чи Грузію, потрібно негайно запросити приєднатися до Альянсу, але як мінімум розумна дорожня карта на майбутнє повинна бути прозоро і ясно окреслена. Очевидною є необхідність розробки нового глобального плану дій НАТО. Поза сумнівом, розширений Чорноморський регіон має відігравати в цьому документі важливу роль. Проте залишається питання, як цей план відповідатиме міжнародному праву і статтям Вашингтонського договору.
Політика і стратегія Європейського Союзу в регіоні навіть більш розбіжна і суперечлива ніж позиція Північноатлантичного Альянсу. Це справжня fata morgana для усіх, включаючи брюссельську бюрократію. І якщо майже 30 років бюрократичної тяганини довкола перспектив членства в ЄС Туреччини може частково бути пояснено цивілізаційними відмінностями, то ситуація з Україною і Молдовою просто безглузда. Статус сусідства, винайдений Францією для своїх колишніх колоній в Африці, ні за яких обставин не може розглядатися як адекватний для європейської країни. А недалекоглядна політика умиротворення Росії може дуже легко призвести до тих же наслідків, що і політика європейських країн з умиротворення нацистської Німеччини.
Здається, що Західна Європа зарано повірила у повну перемогу прозахідних сил в Україні після "помаранчевої революції". Дозвольте мені зауважити, що з часів холодної війни однією з головних стратегічних помилок Заходу була втрата Білорусі. На початку дев’яностих Білорусь мала демократичний уряд, відчайдушно намагалася звернутися до Європи, але була знехтувана Європою і Заходом в цілому. Тепер Захід „насолоджується” дуже специфічними відносинами з Президентом Лукашенком і його оточенням. Ця ситуація може повторитися знову з набагато серйознішими наслідками.
Росія, вивчивши уроки президентських виборів в Україні, почала діяти дуже професійно і ефективно. Наочним прикладом цього може бути недавня штучно створена нафтова криза в Україні. Можна також згадати відомі слова одного з провідних експертів східноєвропейських проблем З. Бзежинського. Він сказав, що без України Росія перестане бути імперією, а поглинувши Україну вона автоматично стане новою імперією. Якщо Захід хоче одержати подібну ситуацію в недалекому майбутньому, він може і надалі продовжувати свою політику щодо України.
Центральну роль у конфліктах на Кавказі (Нагірний Карабах, Абхазія) відіграє Росія. Російська політика в регіоні має подвійні стандарти та підпорядкована стратегічній меті російської політичної еліти - консолідації впливу, організації і утриманню контролю над цим стратегічно важливим простором. Після подій в Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, Криму та Тузлі тактика, що використовується Росією, добре відома: спочатку Росія стимулює конфлікт, використовує це у власних цілях, а потім грає роль миротворця. Насправді ж Москва практично анексувала Абхазію і Південну Осетію, продовжує колоніальну війну в Чечні, не звертаючи уваги на будь-які заперечення ОБСЄ, порушує терміни виводу військ з Молдови, блокує врегулювання нагірно-карабахського конфлікту, збільшує тиск на Грузію і Україну, намагаючись повторно втягнути їх до орбіти російського впливу.
Проблеми подолання регіональних конфліктів і загроз, реалізація регіональних економічних проектів розвитку можуть бути розв'язані шляхом створення нових всеохоплюючих структур безпеки, які могли б встановити основу для кооперації в цій галузі в інтересах усіх регіональних країн. Регіональні структури безпеки країни Чорноморського регіону (можливо з залученням країн-членів НАТО і ЄС) можуть значно скоротити вищезгадані негативні тенденції і сприяти економічному та суспільному розвитку регіону, його поступовій інтеграції в європейські і євроатлантичні структури.
Сучасна економічна і політична реальність вимагає створення нової форми і структури забезпечення стабільності і безпеки в Чорноморському регіоні, який дуже важливий для стійкого розвитку всієї Євразії. Сьогодні НАТО і ЄС не можуть гарантувати регіональну стабільність і безпеку, тому що більшість країн ЧКР в близькому майбутньому ще не входитимуть до зони їх відповідальності. З іншого боку, рівень симетричних і несиметричних загроз в регіоні надзвичайно високий, численні регіональні конфлікти і територіальні виклики все ще невирішені.
Регіональні структури безпеки могли б відігравати вирішальну роль в урівноваженні постійних зусиль Росії зібрати всі пострадянські держави в новому економічному і політичному союзі під російським домінуванням. З цього погляду викликає серйозну стурбованість вищезгадане рішення Росії, Білорусі, Казахстану і України (не дивлячись на всі застереження) щодо створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) із спільними наднаціональними структурами, рішення яких є обов'язковими для всіх держав-членів.
На щастя, ГУАМ, після своєчасної втрати однієї літери "У" в його абревіатурі, все ще залишається найбільш перспективною структурою забезпечення безпеки, стабільності та стійкого розвитку Чорноморсько-Каспійського регіону. ГУ(У)АМ, який був первісно створений як колективний об'єкт геополітики з головною метою врівноважити вплив Росії в регіоні, за роки свого існування так і не спромігся виконати це стратегічне завдання.
Сьогодні, після демократичних змін в Грузії та Україні, відсторонення від ГУАМ сумнозвісного режиму Іслама Карімова, порівняно успішного самміту в Кишиневі та проголошення підтримки з боку США і деяких Центральноєвропейських країн ГУАМ міг би отримати другий подих і перетворитися з віртуального у справжнього чинника регіональної стабільності і безпеки.
Інша важлива і перспективна задача ГУАМ - стимулювати нафтовидобуток і створення транзитних нафтогазових коридорів з Центральної Азії і Каспійсько-Чорноморського регіону через Азербайджан, Грузію і Україну до Європи. Тут слід також згадати ідею сформувати сили спеціального призначення ГУАМ для захисту трубопроводів в Чорноморсько-Каспійському регіоні. ГУАМ міг би відігравати також важливу роль в регіональних операціях по збереженню миру та в урегулюванні регіональних конфліктів в тому числі і в Придністров’ї, незважаючи на дещо суперечливі пропозиції, які Київ представив в Кишиневі в квітні цього року.
Майбутня роль ГУАМ в багатьох аспектах залежатиме від здатності України відігравати роль альтернативного регіонального лідера на пострадянському просторі і від підтримки цієї організації з боку решти країн, в першу чергу держав Балтійсько-Чорноморської вісі. Розглядається також ідея створення більш широкої регіональної структури, що націлюється на просування безпеки і розвиток Балтійсько-Чорноморського регіону в цілому.
Так чи інакше, консолідація ГУАМ та інших регіональних підсистем безпеки могла б слугувати ефективною противагою нинішній стратегії Москви, а також гарантувати прискорену Євроатлантичну інтеграцію регіональних країн, стабільність і безпеку регіону на наступні роки.
Демократичні перетворення є сьогодні визначальним чинником стабільності і безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Проте процеси демократизації в регіоні ще дуже неоднорідні та суперечливі. З одного боку, ми були свідками Революції троянд в Грузії і Помаранчевої революції в Україні, зростаючих демократичних тенденцій в Молдові. В той же час не можна не помічати посилення диктатури в Білорусі та Узбекистані.
Дуже символічно, що кровопролиття в Андижані майже співпало за часом з рішенням Узбекистану залишити ГУУАМ. Ці зміни ясно демонструють несумісність основних пріоритетів і цінностей Узбекистану з іншими країнами ГУАМ, дозволяючи ГУАМ дистанціюватися від найогиднішого тоталітарного режиму на пострадянському просторі. Зрештою, таким чином ГУАМ вдалося уникнути дуже незручної ситуації, в якій опинилися США після подій в Андижані.
Нагальна потреба просувати і контролювати процеси демократичних перетворень в Чорноморсько-Каспійському регіоні, що з’явилася в останні місяці, призвела до іншого дуже цікавого феномена. За відсутності прогресу в установленні ефективних структур ГУАМ на урядовому рівні недержавні організації країн Чорноморсько-Каспійського регіону змогли організувати те, у чому їх уряди потерпіли невдачу: створили регіональну структуру і механізми для регулярної оцінки і контролю над владою і досягли прогресу демократичних перетворень і демократичного контролю в Каспійсько-Чорноморському регіоні. В листопаді 2004 року був створений Чорноморсько-Каспійський Консорціум Демократичного Контролю. Створення Консорціуму було результатом реалізація рішень двох регіональних конференцій в м. Одесі в травні 2003 року ("Демократичний контроль над системою національної безпеки і збройними силами") і в м. Севастополі в травні 2004 року ("Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні: виклики безпеці і демократичний контроль"). Установчі збори відбулися в м. Києві в листопаді 2004 року, коли було офіційно проголошене створення Консорціуму Демократичного Контролю Чорноморсько-Каспійського регіону, обрані Виконавчий Директор та Координаційна Рада. Генеруючою силою, що ініціювала створення Консорціуму, а потім виступила як регіональний координатор, була неурядова організація „Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій” (ЦМБСС, Україна).
Консорціум є частиною реалізації більш широкої програми „Чорноморсько-Каспійський регіон: виклики безпеці і демократичний контроль", що націлена на створення скоординованої мережі аналітичних центрів демократичного контролю в ЧКР, стимуляцію демократичних трансформацій та укріплення безпеки, просування подальшої Євроатлантичної інтеграції країн Чорноморсько-Каспійського регіону.
Програмою передбачається:
• організація регулярного моніторингу перспектив, стану та ефективності цивільного контролю, регіональної та національної безпеки, систематичний аналіз громадської думки стосовно сектору безпеки;
• проведення конференцій, семінарів і курсів навчання з цивільного демократичного контролю і регіональної безпеки в різних країнах регіону;
• видання міжнародного журналу "Демократичний контроль і регіональна безпека" для регулярного висвітлення проблем, змін і досягнень в демократичному контролі та безпеці в Чорноморсько-Каспійському регіоні.
Головними цілями і пріоритетами дій Консорціуму є:
• координація і методологічна підтримка недержавних аналітичних центрів з проблем демократичних трансформацій та демократичного контролю в Чорноморсько-Каспійському регіоні;
• цілеспрямоване просування ідей необхідності, бажаності та доцільності встановлення об'єктивного демократичного контролю над зовнішньою і внутрішньою політикою;
• Створення колективної системи оцінки (моніторингу) стану і ефективності демократичного контролю над системою прийняття політичних рішень, динамікою національної та регіональної безпеки в країнах ЧКР.
Оскільки методологія визначення ключових параметрів демократичного контролю над національною і регіональною безпекою уніфікована і ідентифікована для всіх країн, результати по окремим країнам будуть сумісні і доступні для порівнянні з іншими. Вони стануть основою для підготовки аналітичних досліджень, статей і звітів для регіонального видання "Демократичний контроль і регіональна безпека".
На більш віддалене майбутнє передбачена розробка моделі військового сектору безпеки, а також розробка методології оцінки стану національної безпеки, "зрілості" спецслужб та прогресу демократичних трансформацій в цілому.
Серед інших конкретних заходів в сфері публічної політики можна визначити такі:
• створення Громадських рад з демократичного контролю при парламентах країн Чорноморсько-Каспійського регіону;
• розробка альтернативних проектів і програм в сфері демократичного контролю;
• просування ідей і принципів демократичного контролю, спрямованих на створення в масовій свідомості стійких стереотипів щодо його доцільності і бажаності, популяризація конкретних форм реалізації ефективного цивільного контролю як наріжного каменя демократичних перетворень в країнах Чорноморсько-Каспійського регіону;
• формування мережі існуючих і новостворених інформаційних ресурсів (веб-сайтів, вісників новин, бюлетенів тощо) національних та регіональних структур, інститутів та центрів в сфері демократичного контролю з метою координації їх активності та обміну інформацією;
• кооперація з Робочими групами дистанційного навчання та євроатлантичної безпеки Консорціуму Оборонних Академій ПЗМ з метою заснування віртуального Коледжу дистанційного навчання з проблем демократичного контролю в країнах ЧКР;
• участь в програмі Женевського центру демократичного контролю над збройними силами (DCAF) „Парламентський огляд сектору безпеки”, що підтримується ЄС;
• широке обговорення мандату Консорціуму з НАТО, ЄС, ОБСЄ, державними посадовцями країн євроатлантичної спільноти з метою інтеграції ініціатив Консорціуму в міжнародний проект „Партнерство заради безпеки” в ЧКР.
Міжнародна конференція „Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні: поширення євроатлантичних цінностей та демократичний контроль”, що проводилася в Києві 16-17 червня 2005 року, стала черговим етапом реалізації цілей і задач Консорціуму. Метою конференції була оцінка та пошук шляхів стимуляції процесів демократичних трансформацій та поширення євроатлантичних цінностей в регіоні, консолідація суспільної підтримки ідеї демократичного контролю, координація діяльності нещодавно створеної в Чорноморсько-Каспійському регіоні мережі центрів демократичного контролю (Консорціум демократичного контролю за участю дев‘яти країн: Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України). Ставилось також завдання щодо проведення компаративного аналізу результатів незалежного моніторингу стану і проблем демократичного контролю та демократичних трансформацій в країнах ЧКР, коригування та стандартизація експертних процедур та методики досліджень.
Національні координатори Чорноморсько-Каспійського Консорціуму демократичного контролю, делегати конференції прийшли до одностайного висновку, що регіональні країни, незважаючи на існуючі відмінності, мають багато спільного в перебігу процесів соціально-економічних та політичних трансформацій. Вони рівною мірою зацікавлені в розвитку нормальних демократичних відносин і структур громадянського суспільства, стурбовані проблемами забезпечення національної та регіональної безпеки, поширення та зміцнення євроатлантичних демократичних цінностей.
Проблеми вирішення регіональних конфліктів і загроз, впровадження в життя програм і проектів економічного розвитку можуть бути успішно вирішені шляхом створення регіональних структур стабільності і безпеки, які б відповідали інтересам усіх країн Чорноморсько-Каспійського регіону. В існуючих умовах створення таких структур безпеки країнами регіону (з можливою участю країн-членів НАТО та ЄС) сприятиме послабленню згаданих негативних тенденції і регіональних конфліктів, стимулюватиме подальший економічний і соціальний розвиток країн ЧКР, прискорить процеси інтеграції країн регіону до європейських та євроатлантичних структур.
Учасники Конференції неодноразово відмічали, що ефективний демократичний контроль є стрижнем будь-якої успішної стратегії переходу від тоталітарного і авторитарного режимів до відкритого суспільства, заснованого на ліберально-демократичних принципах.
Життєво важливим з цього погляду є:
– Подальша інтенсивна кооперація між країнами ЧКР, з одного боку, і розвинутими демократіями, включаючи країни НАТО, з другого боку, в сфері демократичного контролю над сектором безпеки, а також іншими сферами соціального життя, розробка методологічних, політичних і правових засад такого контролю;
– Просування кращого розуміння ролі демократичного контролю громадянського суспільства над політикою і політичними структурами в контексті загроз і викликів безпеці, свободи інформації, незалежності мас-медіа, місцевого самоврядування і інформаційної політики в регіоні;
– Розробка рекомендацій для державних і недержавних структур з питань розвитку та імплементації демократичного контролю;
– Широке поширення результатів моніторингу і рекомендацій конференції через мережу національних координаторів Консорціуму демократичного контролю в країнах ЧКР;
– Презентація результатів моніторингу стану і динаміки демократичного контролю і демократичних трансформацій в дев‘яти країнах ЧКР, підготовка до друку першого випуску міжнародного періодичного збірника „Демократичний контроль та регіональна безпека”.
Спеціальна увага має бути приділена формуванню системи громадянського контролю над діяльністю державних структур в країнах ЧКР, насамперед над процесами прийняття рішень в сфері зовнішньої і внутрішньої політики, подібної до тих, які створені і функціонують в демократичних країнах, з метою захисту держави і суспільства від можливих помилок і волюнтаризму політичних лідерів і впливових політичних груп.
Консолідація та стандартизація уніфікованої системи моніторингу стану та ефективності демократичного контролю та національної безпеки в країнах ЧКР є теж надзвичайно важливою. Перші результати моніторингу демократичного контролю в країнах ЧКР, що були представлені на конференції, незважаючи на їх попередній характер, виявили надзвичайно цікаві процеси і тенденції в регіоні і продемонстрували зростаючу готовність країн ЧКР до впровадження ефективного громадянського контролю на індивідуальному, груповому, репрезентативному рівнях, а також на рівні мас-медіа.
Нижче представлені результати оцінок експертами відповідних країн ЧКР ефективності громадянського контролю на різних рівнях, а також оцінки рівня готовності соціальних структур відповідних країн до імплементації такого контролю.
Десятибальна шкала, по вертикальній осі : - 5 - повна неготовність, +5 – повна готовність.
Рівень готовності соціальних структур країн ЧКР ( партій, рухів, недержавних організацій ) до скоординованих групових дій ,включаючи акції громадянської непокори, у випадку радикальних розбіжностей з діями влади. Мал.2 Репрезентативний рівень.
Оцінка впливу представницьких структур країн ЧКР (парламенти, органи місцевого самоврядування та ін.) на прийняття рішень на державному рівні.
Вплив мас-медіа країн ЧКР на прийняття рішень на державному рівніПривертає до себе увагу те, що найвищий рівень готовності до здійснення демократичного контролю демонструють „пост-революційні” країни - Грузія та Україна , які під час " Революції Роз” або „Помаранчевої Революції” продемонстрували на індивідуальному і груповому рівнях високу готовність до участі в громадських акціях по захисту своїх прав і свобод. (Мал.1).
Трохи менший, але теж дуже високий рівень готовності, демонструють Болгарія та Румунія, країни з більш-менш усталеною демократією, які подібно до країн Західної Європи виявляють високу готовність до громадських акцій лише в окремих, селективних сферах суспільного життя.
Рівень впливу представницьких структур (регіональні парламенти та структури, органи місцевого самоврядування) цілком природно спостерігається в країнах, які вже провели або проводять радикальні демократичні реформи по формуванню структур та механізмів відкритого громадянського суспільства. Найбільш незадовільно виглядає ситуація в цій сфері в Азербайджані, Вірменії та Росії. (Мал.2).
Звертає на себе увагу високий рейтинг Молдови за першими двома показниками, який наближається до рівня демократичних або „ пост-революційних” країн, що дозволяє твердити про наявність „передреволюційної ситуації ” у Молдові, внутрішню готовність країни до радикальних соціальних перетворень.
Дуже цікавими є оцінки національними експертами країн-членів Консорціуму ступеня впливу мас-медіа відповідних країн на прийняття рішень на державному рівні, готовності мас- медіа до стимуляції громадянських акцій, включаючи акції громадянської непокори. (Мал.3.). Значний вплив мас-медіа в цій сфері спостерігається в країнах, які вже створили або активно розвивають інструменти і механізми громадянського суспільства, здійснюють активний демократичний контроль над діяльністю влади на всіх рівнях. Україна займає за цим показником досить невисоке місце - десь на рівні Туреччини, проте ситуація в країні у цій сфері все ж значно краща, ніж в Азербайджані, Вірменії чи Росії.
Підкреслимо ще раз, що враховуючи певні розбіжності в методиці та методах проведення експертних процедур в дев’яти країнах ЧКР, неминучих для першого дослідження такого плану, наведені результати треба розглядати насамперед в якісному плані, хоча всі Національні координатори Консорціуму зійшлися на думці, що перші результати моніторингу в цілому правильно відображають тенденції, що спостерігаються в країнах регіону. Велика робота по уніфікації експертних процедур та стандартизації результатів моніторингу буде проведена в усіх країнах регіону, зокрема передбачається підготовка за участю провідних західних аналітичних центрів „Стандартизованого методологічного посібника” з питань проведення моніторингу з врахуванням як результатів першого туру, так і кращих досягнень світового досвіду у цій сфері.
Наступний тур моніторингу стану та ефективності демократичного контролю в країнах ЧКР запланований на кінець 2005 - початок 2006 рр. Це дозволить простежити динаміку змін стану і тенденцій розвитку демократичного контролю і розробити відповідні керуючі впливи.
Важливим завданням Консорціуму на майбутнє має стати розробка комплексної стратегії впровадження демократичного контролю, формування та імплементація скоординованих програм публічної політики, спрямованих на подальшу консолідацію суспільної думки стосовно поширення євроатлантичних цінностей і євроатлантичної інтеграції, підвищення іміджу НАТО в країнах ЧКР, стимуляцію кооперації між НАТО та державними та недержавними структурами. Ця стратегія, як і скоординовані програми реалізації пріоритетів Консорціуму в дев‘яти країнах ЧКР, стимулюватиме зближення країн-учасниць в питаннях демократичного контролю і регіональної безпеки, сприятиме прискоренню демократичних трансформацій в цих країнах, їх подальшій інтеграції в європейські та євроатлантичні економічні структури і структури безпеки.
Додаткова інформація про конференцію та результати моніторингу розміщена на веб-сайті ЦМБСС : www.kgi.edu./cisss-ua
Комплексна скоординована Програма реалізації цілей Консорціуму в дев’яти країнах Чорноморсько-Каспійського регіону (включаючи Азербайджан, Вірменію, Болгарію, Грузію, Молдову, Румунію, Росію та Туреччину) спрямована на стимуляцію кооперації країн-учасниць в питаннях підтримки демократичних трансформацій, демократичного контролю і регіональної безпеки, інтеграції цих країн до європейських і євроатлантичних економічних структур і структур безпеки.