І. Ресурси природного газу в Єгипті як основа функціонування Трансарабського газопроводу.

За запасами природного газу Єгипет посідає 21 місце у світі та шосте місце в регіоні Близького Сходу та Північної Африки – 2.1 трлн. куб. м. газу. У березні 2009 р. було оголошено, що доведені запаси газу в Єгипті зросли з 2046 млрд. куб. м. у 2007 р. до 2151 млрд. куб. м. Щодо обсягу споживаного природного газу Єгипет займає перше місце в Африці і третє місце в арабському світі після Саудівської Аравії і ОАЕ (див. додаток № 1). 80 % запасів природного газу Єгипту знаходиться на єгипетському шельфі Середземного моря, де очікуються нові значні відкриття газових родовищ. На Західну пустелю і дельту Нілу припадає відповідно 11% і 2%. Решта запасів (6%) зосереджена в Суецькій затоці. В результаті нарощування розвідки газових родовищ доведені запаси природного газу в Єгипті постійно зростають і за деякими прогнозами до 2020 р. можуть становити близько 3 трлн. куб. м. У лютому 2009 р. нафтогазова компанія Dana Gas оголосила про відкриття в Єгипті родовища газу, запаси якого оцінюються в 100 млрд. куб. м. Поклади газу розташовані в дельті Нілу на ділянці Azhar-1. Раніше газові родовища були виявлені ще на чотирьох ділянках – West Manzala-2, El Basant-1, El-Basant-2 і Salma-1.

Газовим сектором економіки в Єгипті займається створена у 2001 році державна компанія Egyptian Natural Gas Holding Co. (Egas). Єгипетську ГТС контролює Egyptian Natural Gas Co. (Gasco). Уряд Єгипту здійснює регулювання енергетичного сектора через державну «Організацію енергетичного планування» (ОЕР), міністерство нафти і міністерство енергетики. Окремими напрямами енергетичного сектору займається держкомпаніями EGPC (Єгипетська головна нафтова корпорація) і EGAS (Єгипетська газова холдингова компанія). [1]

Єгипет має намір уже найближчими роками збільшити видобуток газу з нинішніх 48 млрд. до 75-78 млрд. куб. м. Експорт єгипетського газу здійснюється як трубопроводами, так і у вигляді зрідженого природного газу (ЗПГ). Протяжність газопроводів Єгипту перевищує 16 тис. км. По експорту ЗПГ Єгипет займає восьме місце у світі. Очікується, що 2012 року Єгипет увійде в першу десятку експортерів природного газу. З метою збереження газу для наступних поколінь єгиптян в Єгипті встановлена норма продажу газу, яка не повинна перевищувати 25% від доведених запасів газу. Незважаючи на те, що сьогодні Єгипет експортує свій газ, проте, з огляду на незначні доведені запаси газу в Єгипті, у недалекому майбутньому він буде змушений імпортувати іракський газ. Технологічно конструкція Трансарабського газопроводу забезпечує прокачування газу в обох напрямках – з Єгипту до Туреччини і з Туреччини до Єгипту. [2]

У серпні 2009 р. Єгипет підписав шість угод по розвідці родовищ нафти і газу з BP Plc і підрозділом італійської Eni SPA – компанією IEOC. За даними міністерства нафти і мінеральних ресурсів Єгипту, загальні інвестиції в проекти сягають 2, 3 млрд. дол. Згідно з підписаними угодами, компанії вестимуть розробку нафтогазових родовищ в Східній пустелі, дельті Нілу, вздовж Суецької затоки і на північному Сінаю. [3]

ІІ. Загальна характеристика проекту Трансарабського газопроводу.

Чотирьохстороння угода між Єгиптом, Йорданією, Сирією і Ліваном щодо будівництва Трансарабського газопроводу (ТАГ) була підписана в кінці 2000 р. в Бейруті. На сьогодні ТАГ – це система газопроводів для постачання єгипетського газу в Йорданію, Ізраїль, Сирію, Ліван, Кіпр, Туреччину і далі в Європу. У вересні 2004 року Єгипет, Йорданія, Сирія і Ліван підписали угоду про приєднання до 2010 р. іракської газотранспортної системи до ТАГ. Очікується, що у 2011 році Ірак зможе поставляти близько 5 млрд. куб. м. газу з газового родовища Аккас, розташованого у західній частині країни. У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу Nabucco.

Маршрут Трансарабського газопроводу

Джерело: http://www.encharter.org/fileadmin/user_upload/Conferences/2008_June_19

У серпні 2007 року була досягнута домовленість між Єгиптом, Сирією, Йорданією і Ліваном щодо трансформації ТАГ в Трансарабську газотранспортну систему (ТАГТС) після її приєднання до Європейської та іракської ГТС. Довжина Трансарабського газопроводу 1200 км, вартість будівництва 2.2 млрд. дол. Основні інвестори – Арабський фонд економічного і соціального розвитку та Кувейтський фонд розвитку. У 2009 р. Туреччина і Сирія підписали меморандум про поєднання газотранспортних систем обох країн, що дозволить в майбутньому Сирії ставити питання про отримання природного газу з Туреччини в розмірі 0.5 - 1 млрд. куб. м. протягом п’яти років, починаючи з 2011 року.

Перша ділянка газопроводу вартістю 220 млн. дол. і довжиною 266 км. була споруджена ще у 2003 р. і пролягла від єгипетського міста аль-Аріш до йорданського порту аль-Акаба. Діаметр труби 910 мм. Ця ділянка газопроводу споруджувалася єгипетським консорціумом EGAS, ENPPI, PETROGET and GASCO. Зважаючи на «пільгові» ціни для Йорданії на єгипетський газ протягом 15 років в розмірі 2.5 дол. за 1 куб. м. газу, тобто 2500 дол. за 1000 куб. м., витрати на будівництво першої черги ТАГ від аль-Арішу до аль-Акаби були компенсовані доходами від експлуатації цієї ділянки газопроводу протягом перших шести місяців.

Друга ділянка газопроводу вартістю 300 млн. дол. і довжиною 390 км. пролягла по йорданській території від аль-Акаби через Амман до ар-Ріхаба (24 км. від сирійського кордону), була введена в дію у 2005 р.

Третя ділянка газопроводу довжиною 319 км пролягла по сирійській території від сирійсько-йорданського кордону по маршруту Дейр-Алі - Дамаск - ар-Райян неподалік від Хомсу, була завершена у лютому 2008 р. Ця ділянка була споруджена спільно сирійською фірмою Syrian Petroleum Company і російською компанією «Стройтрансгаз». [4]

Інший не менш значущий проект, за реалізацію якого взялася компанія «Стройтрансгаз»,– будівництво газопереробного заводу в південній частині Центрального району в провінції Хомс за 10 км від Фурклуса. Проектна потужність заводу складає 7,56 млн. куб. м. газу на день.

Довідково: «Стройтрансгаз» активно працює в 17 країнах світу, зокрема має свої філії і представництва в Туреччині, Алжирі, Сирії, Саудівській Аравії, ОАЕ, Іраку, Лівані, Лівії і Йорданії. [5] Істотною проблемою експлуатації ТАГ є його досить низька пропускна спроможність. Здана в 2003 році перша черга аль-Аріш - Таба - аль-Акаба здатна щорічно пропускати тільки 1,1 млрд. куб. м. Проте на даний час існують різні оцінки щодо пропускної здатності ТАГ. Так, за даними фахівців Міжнародної енергетичної агенції IEA, розширення ТАГ до Туреччини його максимальна потужність становитиме  лише 3 млрд. куб. м на рік. За іншими даними, потужність ТАГ на виході в Туреччині становитиме близько 10 млрд. куб. м газу на рік. [6]

Можливе збільшення потужності ТАГ має також перешкоду у вигляді недостатніх обсягів видобутку природного газу в Єгипті. Попит в Єгипті на газ зростає зі швидкістю 3% на рік, і до 2030 року частка газу в паливному балансі Єгипту становитиме 48% (разом з нафтою – 95%). Тому, починаючи з 2030 р., експортні потужності Єгипту не перевищуватимуть 28 млрд. куб. м на рік. Оскільки більшість єгипетських газових родовищ знаходиться на шельфі Середземного моря, тому пріоритетним шляхом експорту буде транспортування зрідженого природного газу (ЗПГ) до країн Південної і Східної Європи. Загальне виробництво ЗПГ у Єгипті планується в обсязі 50 млрд. куб. м. у 2010 р. і понад 90 млрд. куб. м у 2030 р. Експорт ЗПГ Єгипет розпочав ще у 2005 році. Завод по зрідженню природного газу в Дум’яті вважається одним із найбільших у світі. Його потужність становить 4.8 млн. т. зрідженого газу на рік. У м. Ідко поблизу Олександрії розташований інший  завод по зрідженню газу.

Планується зріджувати іракський газ в Єгипті і продавати його в Європу. Такий намір єгипетського уряду викликав хвилю невдоволення з боку опозиції – як можна імпортувати і експортувати газ одночасно? Опозиція також невдоволена тим, що Єгипет уклав довгострокові угоди з іншими країнами про експорт газу, залишаючи ціни на нього незмінними, незалежно від кон’юнктури ринку. Деякі представники опозиції в парламенті вимагають взагалі припинити експорт єгипетського газу, оскільки, на їх думку, його скромні записи не дозволяють продавати його іншим країнам. [7]

ІІІ. Дійсні і потенційні країни-учасниці проекту Трансарабського газопроводу

Порівняльна таблиця характеристик газової галузі країн-учасниць (дійсних і потенційних) проектів Трансарабського газопроводу і газопроводу Nabucco станом на 2009 рік.

Підготовлено за даними CIA -World-Factbook - https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/index.html, а також за даними міжнародних видань з проблем енергетики.

ТАГ – Йорданія

Вже в перші роки експлуатації ділянки ТАГ аль-Аріш - аль-Акаба між Єгиптом, Йорданією і Сирією час від часу виникали дискусії і непорозуміння щодо ціни на спожитий газ і обсягу постачання газу. Обсяги поставок єгипетського газу до Йорданії і Сирії поволі зростають, але все ще залишаються меншими від обумовлених у контрактах. На даний час Йорданія замість обумовлених у контракті 3 млрд. куб. м газу отримує всього 0.5 млрд. куб м. газу щорічно. [8]

В ході візиту прем’єр-міністра Іраку Нурі аль-Маліки до Аммана в червні 2008 р. була підписана угода про постачання нафти і газу з нафтогазового родовища «Указ» в районі розташованого на заході Іраку міста аль-Хадіта по нафтовому і газовому трубопроводах. Ділянка трубопроводів завдовжки 70 кілометрів проходитиме по території Сирії, де іракський природний газ спочатку подаватиметься на газопереробний завод, а вже потім до Йорданії. При цьому газовий трубопровід планується інтегрувати з ТАГ. [9]

ТАГ – Сирія

Протягом останніх років обсяг видобутку нафти в Сирії зменшився, тому Дамаск змушений вдаватися більше до використання природного газу, переважно для виробництва електроенергії. Доведені запаси газу в Сирії становлять близько 240 млрд. куб. м. Видобуток природного газу в Сирії, що становить всього біля 7 млрд. куб. м в рік, гальмує розвиток багатої на ресурси хімічної промисловості Сирії і не задовольняє потреб енергетики цієї країни. У 2008 р. Сирія видобувала 21 млн. куб. м. газу в день (7.7 млрд. куб. м. на рік), проте це на 4-6 млн. куб. м. на день менше від реальних потреб. За даними експертів потреба Сирії в газі зросте у 2020 до 50 млн. куб. м. в день.

Постачання газу з Єгипту повністю вирішило цю проблему, дозволивши Сирії у 2007 році оголосити тендери на будівництво трьох нових ТЕС, а також почати модернізацію фосфатного заводу з метою доведення його потужності до 1,2 млн. т на рік. Деякі експерти вважають, що у разі, якщо ТАГ з’єднається з ГТС Туреччини, Сирія почне отримувати близько 3 млрд. куб. м. газу з Ірану у відповідності з меморандумом про порозуміння, підписаним у жовтні 2007 р. Перший тестовий єгипетський газ було отримано на електростанції Дейр Алі південніше Дамаску в березні 2009 р., а промисловий обсяг газу 90 млн. куб. м. щорічно почав надходити до Сирії в серпні 2009 р. Передбачається, що згодом обсяг єгипетського газу, який поставлятиметься в Сирію, сягне 2 млрд. куб. м. [10]

Оскільки єгипетського газу для потреб економіки Сирії явно недостатньо, Дамаск веде пошук інших джерел забезпечення енергоносіями, зокрема природним газом. Так, на даний час ведеться будівництво іранського газопроводу на території Сирії до кордону з Туреччиною (проект Pars Pipeline). Очікується, що роботи по його приєднанню до турецької газопровідної мережі завершаться до кінця 2010 р., і тоді ж має початися постачання іранського газу до Сирії і Туреччини, а також в європейські країни, зокрема Грецію, Італію, Швейцарію, Австрію та Німеччину. Тегеран планує поставляти через нього 37 млрд. куб. м газу щорічно. Вартість тільки іранської ділянки газопроводу до кордону з Туреччиною – 4 млрд. дол. Про терміни будівництва цього газопроводу не згадується, проте аналітики зазначають, що він буде конкурентним як для «Південного потоку», так і для газопроводу Nabucco. Проте, на нашу думку, ймовірніше, що Pars Pipeline стане складовою частиною газопроводу Nabucco.

Планується також протягнути газопровід з Ірану в південні райони Іраку і звідти – до середземноморського узбережжя Сирії. З іншого боку, за підсумками дводенного візиту в Баку, здійсненого 8-10 липня 2009 р., президент Сирії Башар Асад заявив, що його країна готова здійснювати закупівлі природного газу в Азербайджані в обсязі 1 млрд. куб. м. на рік і його транспортування до Сирії через територію Туреччини. [11]

ТАГ – Ліван

З сирійського ар-Райяну відгалуження ТАГ проляже до сирійського порту Баніас на Середземноморському узбережжі і далі до електростанції в Дейр-Аммарі поблизу міста Тріполі на півночі Лівану. Угода про поставки єгипетського газу по цьому відгалуженню була підписана 2 вересня 2009 року, а вже 19-го жовтня газ почав надходити до згаданої електростанції. Це дозволить Лівану щорічно заощаджувати 240 млн. дол., які раніше витрачалися на закупівлю мазуту.

ТАГ – Кіпр

З початком будівництва ТАГ розглядається можливість прокладання підводного газопроводу з сирійського порту Баніас до Кіпру. З 2007 року Єгипет і Кіпр розглядають можливість постачання єгипетського природного газу до Кіпру в стислому стані на борту спеціальних суден, які ще потрібно побудувати. Пізніше мова вже йшла про постачання зрідженого газу до Кіпру, починаючи з 2013 року. З 2001 року Єгипет і Кіпр співпрацюють у розвідці і видобутку енергоносіїв в частині Середземного моря між двома країнами. Проте спроби Кіпру залучити іноземні компанії, зокрема американську компанію Noble Energy, для пошуку енергоресурсів на морському шельфі острова наштовхуються на опір Анкари, яка заявляє, що не дозволить почати роботи з пошуку нафти і природного газу на шельфі Кіпру, погрожуючи задіяти турецький воєнний флот. У листопаді 2008 р. морські і повітряні сили Туреччини вже перешкодили працювати двом норвезьким судам, які на прохання Нікосії вели нафторозвідку в 27 милях від південного узбережжя острова в ексклюзивній економічній зоні Кіпру.

Анкара і адміністрація північного Кіпру вважають, що спроби Нікосії вести пошук енергоресурсів на шельфі острова порушують права і інтереси турок-кіпріотів відносно природних багатств Кіпру. Протиправні дії Туреччини викликали обурення і різку критику уряду і політичних діячів Республіки Кіпр. Нікосія закликала ЄС і міжнародне співтовариство звернути увагу на цю ситуацію. У відповідь на звернення Нікосії до Єврокомісії у квітні 2009 р. комісар ЄС по розширенню Оллі Рен підтримав право Кіпру як незалежної держави і члена ЄС співпрацювати з третіми країнами у сфері розробки шельфових ресурсів. Черговий конфлікт між Туреччиною і Республікою Кіпр вже призвів до того, що Нікосія заблокувала переговори між Туреччиною і Євросоюзом з енергетичних питань. [12]

ТАГ – Ізраїль

Ізраїль отримує єгипетський газ не з ТАГ, а по окремому газопроводу аль-Аріш – Ашкелон, проте цей газопровід є частиною експортної системи газопроводів Єгипту і значною мірою визначає політику Єгипту в енергетичній сфері взагалі, і в газовій галузі зокрема. Згідно з меморандумом про порозуміння, підписаним у 2005 році, Єгипет зобов’язався поставляти газ до Ізраїлю в обсязі 1.7 млрд. куб. м. щорічно протягом 15 років. В лютому 2008 г. компанія East Mediterranean Gas Company спорудила 100 кілометрове. підводне відгалуження газопроводу по маршруту аль-Аріш – Ашкелон для поставок єгипетського газу в Ізраїль. За поставлений Ізраїлю газ Єгипет отримуватиме 164 млн. дол. на рік.

Поставки єгипетського газу до Ізраїлю викликають не лише заперечення, але й протести серед певних кіл єгипетської громадськості. Колишній дипломат Ібрагім Юсрі подав позов на уряд Єгипту до Каїрського адміністративного суду. Він звинувачував уряд Єгипту в тому, що Ізраїль отримує єгипетський газ по демпінговій ціні, яка майже вдвічі дешевше собівартості видобутку і транспортуванню газу. У листопаді 2008 року Каїрський адміністративний суд виніс вердикт про призупинення експорту газу до Ізраїлю, оскільки експорт природних ресурсів у Єгипті потребує згоди парламенту. І. Юсрі і його прибічники звернулися до президента Хосні Мубарака виконати рішення суду, особливо за умов, коли 1,5 млн. палестинців, що мешкають в Секторі Гази потерпають від браку палива внаслідок ізраїльської блокади. Теологи ісламського Університету аль-Азхар визнали «гріховним» продаж єгипетського газу «сіоністському ворогу». Проте Вищий адміністративний суд Єгипту за поданням єгипетського уряду скасував вердикт Каїрського адміністративного суду.

За деякими даними, до 2020 р. природній газ становите третину в паливному балансі Ізраїлю, при цьому Єгипет залишиться основним джерелом отримання газу. [13]

В середині 2009 р. Єгипет завершив переговори з ізраїльською компанією Dorad Energy про додаткові постачання єгипетського газу до Ізраїлю. Сума контракту складає 2-3 млрд. дол. Термін постачань – 17-22 років. Dorad Energy планує незабаром побудувати найбільшу в Ізраїлі електростанцію потужністю 800 мвт. [14] В рамках нової угоди, єгипетська сторона вимагає підвищення ціни на єгипетський газ для Ізраїлю на 50 %, пояснюючи це тим, що з часу підписання попередньої угоди, ціни на природний газ на світовому ринку значно зросли.

У новій угоді зафіксована також вимога ізраїльської сторони побудувати в аль-Аріші завод по очищенню єгипетського газу, який надходить в Ізраїль по газопроводу аль-Аріш – Ашкелон, з метою підвищення його якості за рахунок зменшення концентрації в ньому конденсату і вуглецю.

Відповідно до проекту нового договору ізраїльська сторона, представлена компанією «Хеврат Хашмаль» має отримати доступ до системи контролю на компресорній станції в ель-Аріші, через яку газ поступає до Ізраїлю, щоб заздалегідь мати дані про склад газу, що закачується через газопровід.

ТАГ – Туреччина

Під час зустрічі міністрів енергетики Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану і Туреччини 21 березня 2006 р. була досягнута домовленість про сполучення ТАГ з турецькою ГТС протягом 2008 року. Планувалося, що Єгипет поставлятиме Туреччині 2-4 млрд. куб. м газу на рік і 2-6 млрд. куб, м газу на рік європейським споживачам, зокрема Румунії.

В січні 2008 р. Туреччина і Сирія підписали угоду про будівництво ділянки газопроводу між сирійським Халебом і турецьким Кілісом довжиною 62 км. з метою підключення ТАГ до турецької газотранспортної системи. Передбачалося завершення будівництва цієї ділянки ТАГ протягом 18 місяців. Очікується, що ця гілка газопроводу буде завершена у 2010 році. Контракт на спорудження цього відгалуження виграла російська компанія «Стройтрансгаз». 14 жовтня 2008 р. «Стройтрансгаз» підписав контракт на суму 71 млн. дол. на будівництво цієї ділянки ТАГ. Проте на початку 2009 р. цей контракт було анульовано і оголошено новий тендер, оскільки сирійська сторона вирішила реалізувати цей проект за менші кошти. У «Стройтрансгазу» в Сирії були і інші проблеми. Так, після того як у березні 2009 р. «Стройтрансгаз» очолив О. Рязанов, на початку червня 2009 р. виникли проблеми з запуском ГПЗ в Сирії (70 км від міста Пальміри) через брак коштів на суму 20 млн. дол. Ділянку ТАГ довжиною 94 км., яка буде прокладена від турецького міста Тюркоглу, до сирійсько-турецького кордону має збудувати турецька компанія. Очікується, що будівництво цієї ділянки газопроводу буде завершене до кінця 2010 р. [15]

ТАГ – Лівія

Обсяги розвіданих газових запасів Лівії складають 1,47 трлн. куб м., що ставить країну на 4 місце на континенті після Алжиру, Нігерії і Єгипту і на 22 місце у світі, але поки що цей вид вуглеводневих ресурсів там значно поступається за своєю важливістю нафті. При обсягах річного видобутку тільки 15,9 млрд. куб. м 5,5 споживається на внутрішньому ринку, а 10,4 млрд. куб. м. експортується (за даними на 1 січня 2009 р.). Лівійський уряд намагається значно розширити експорт природного газу. Потужність тільки одного з запланованих експортних газопроводів – підводного на Сицилію – становить 12 млрд. куб м на рік. Досить перспективним виглядає також продовження ТАГ з Єгипту до Лівії. Приєднання Лівії та країн Перської затоки до ТАГ з наступним будівництвом потужного відводу від нього до Nabucco може стати важливим фактором диверсифікації джерел постачання та маршрутів транспортування природного газу до Європи. [16]

ТАГ – Алжир

Обсяги газових запасів Алжиру за станом на грудень 2009 складають 4,6 трлн. куб м, що висуває країну на 2 місце на континенті після Нігерії і на 8 місце у світі. За деякими прогнозами, обсяг газу, що експортується Алжиром, до 2013-14 рр. сягне 85 млрд. куб. м. Нещодавно національна алжирська нафтогазова компанія «Sonatrach» підписала контракт з американською фірмою KBR щодо будівництва заводу із зрідження природного газу потужністю 4,5 млн. тон на рік в алжирському місті Скікда. До 2010 року «Sonatrach» має на меті довести свої потужності із виробництва зрідженого природного газу з нинішніх 20,6 млн. тон до 32 млн. тон.

Вуглеводні Алжиру забезпечують 98% від загального експорту держави. Основними споживачами алжирського газу є європейські середземноморські країни. Так, з 1996 р. алжирський газ по трубопроводу MEG (Maghreb-Europe Gas) протяжністю більше 1,4 тис. км, надходить до Іспанії і Португалії. У 2009 р. завершено будівництво газопроводу протяжністю 1,3 тис. км. з Алжиру до Італії. На даний час ведеться будівництво газопроводу протяжністю 7,3 тис. км., який дозволить поставляти алжирський і нігерійський газ на європейські ринки. [17]

ТАГ – Ірак

У вересні 2004 року Єгипет, Йорданія, Сирія і Ліван підписали угоду про приєднання до 2010 р. іракської газотранспортної системи до ТАГ. Очікується, що у 2011 році Ірак зможе поставляти близько 5 млрд. куб. м. газу з родовища Аккас, розташованого у західній частині країни. Незважаючи на те, що сьогодні Єгипет експортує свій газ, проте, з огляду на незначні доведені запаси газу в Єгипті, у недалекому майбутньому він буде змушений імпортувати іракський газ. У 2007 р. була досягнута домовленість між Сирією та Іраком про розробку іракського газового родовища Аккас на сирійсько-іракському кордоні, яке має величезні запаси газу. [16]

ТАГ – Іран

Іран володіє другими у світі після Росії запасами природного газу (28,0 трлн. куб. м), собівартість видобутку якого на іранському узбережжі Перської затоки у кілька разів дешевше ніж в російському Заполяр’ї. До того ж після розширення кордонів ЄС і його виходу до Чорного моря Іран став географічно значно ближчим до Європи, ніж далекі від неї і дуже «транзитозалежні» ресурси Росії. [18]

ТАГ – ЄС

Співпраця між ЄС і арабськими країнами у сфері енергетики здійснюється вже багато років в рамках Барселонського процесу. У 2006 р. за сприяння ЄС в Дамаску було відкрито Євро-арабський центр Машрік співпраці в газовій галузі (Euro-Arab Mashreq Gas Cooperation Centre). Зокрема Центр надає технічну підтримку в завершенні проекту ТАГ. Проте, на сайті Центру (http://www.eamgcc.org) його діяльність практично не відображається, що свідчить про «бурхливу» діяльність цього Центру.

Євросоюз регулярно проводить масштабні комунікативні заходи з метою координації співпраці між ЄС і арабськими країнами. Так, у листопаді 2007 р. в Шарм-ель-Шейху відбулася міжнародна конференція з проблем енергетики, в якій взяли участь представники країн ЄС, Близького Сходу і Африки. Під час конференції в Лімассолі (Кіпр) в грудні 2007 р. міністри енергетики країн ЄС і Близького Сходу ухвалили План першочергових дій на 2008-2013 рр., основним завданням якого є гармонізація регіонального енергетичного ринку. 19 червня 2008 р. Секретаріат Енергетичної хартії провів у Дамаску семінар під назвою: «Розробка і транскордонне транспортування нафти і газу: інвестиції, структура ринку і інтеграція».

Європейська комісія підписала Меморандум про взаєморозуміння і партнерство в енергетичній сфері з Єгиптом і Іраком. В жовтні 2007 р. була також підписана Спільна декларація про співпрацю в енергетичній сфері між Єврокомісією і Йорданією [19].

На зустрічі представників країн-учасниць у проекті ТАГ в Брюсселі 5 травня 2008 р. Європейський Союз офіційно підтримав плани створення євро-арабського газового ринку шляхом сполучення ТАГ з газопроводом Nabucco. Передбачається, що з 2011 р. європейські країни, і перша серед них Румунія, отримуватимуть до 7 млрд. куб. м. єгипетського і іракського газу щорічно. Друга європейська країна, яка зможе вже ближчим часом отримувати єгипетський газ – Болгарія. В середині квітня 2008 р. досягнута домовленість, що болгарська ГТС може бути приєднана до ТАГ у 2011 р. [20]

Головним ентузіастом проекту ТАГ від ЄС виступає Румунія, яка ще в 2003-2004 роках своєчасно уклала угоди про співпрацю з усіма арабськими країнами-співзасновниками цього консорціуму. Особливу роль в розвитку румунської ролі в проекті зіграла успішна робота ряду спільних газодобувних підприємств румунської компанії Petrom в Сирії. Зацікавленість Румунії відносно євро-арабського газового проекту обумовлена бажанням диверсифікації джерел отримання енергоносіїв. На сьогодні Румунія забезпечує власним газом трохи більше половини своїх потреб, що становлять 14 млрд. куб. м, імпортуючи газ з РФ через Україну. При цьому ціна цього імпортного ресурсу на межі з Україною на початку 2008 р. року перевищила 430 дол. за 1 тис. куб. м. За підрахунками Petrom, завершення проектів ТАГ і Nabucco дозволить Румунії до 2011 року купувати дешевший арабський (або каспійський) газ, надлишки якого поставлятимуться в сусідні держави – Угорщину або Україну. [21]

ТАГ – Nabucco

У березні 2006 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван і Румунія уклали угоду про будівництво ТАГ через територію Сирії і Туреччини, де ТАГ має бути підключеним до газопроводу Nabucco. Згідно з проектом газопровід Nabucco матиме довжину близько 3300 км, потужність – 31 млрд. куб. м. газу на рік. Існує перспектива розширення можливостей до 60 млрд. куб. м. Газопровід Nabucco має брати початок в турецькому Ерзурумі і закінчуватися в австрійському Баумгартені. Природний газ до Ерзуруму надходитиме з іранського Тебрізу і з Баку по існуючому трубопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум. [22]

2010-й рік буде вирішальним для проекту газопроводу Nabucco. В цьому році очікується ухвалення важливих рішень, а саме, мають визначитися питання фінансування проекту, завершення детального інжинірингу і визначення точного маршруту газопроводу, а також підписання газових контрактів з постачальниками газу. Фінансування проекту вартістю 7,9 млрд євро, до сьогоднішнього дня залишається однією з найважливіших невирішених проблем. Якщо Європейський інвестиційний банк заявив про бажання фінансувати проект Nabucco (видати кредит на 2 млрд. євро) після того, як країни-партнери проекту виконають процедури щодо транзиту газопроводу по їх територіях, то позиція інших міжнародних фінансових інституцій (МФК, ЄБРР, АБР, ІБР) до цього часу залишається не визначеною, оскільки складно і ризиковано фінансувати будівництво газопроводу, остаточний маршрут якого до цих пір залишається неясним.

Процес узгодження позицій транзитних країн ускладнюється їх великою кількістю. Це Австрія, Болгарія, Румунія, Угорщина і Туреччина, а з часом можливо і Азербайджан, Іран, Ірак, Єгипет та Сирія. Ситуація ускладнюється також затримкою процесу ратифікації парламентами транзитних країн підписаної у липні 2008 р. міжурядової угоди щодо проекту Nabucco. За станом на лютий 2010 р. лише парламенти Болгарії, Угорщини та Австрії ратифікували цей документ.

Однією з важливих подій для проекту цього року може стати початок процесу open season, що припускає продаж пропускної спроможності Nabucco. Передбачається, що одна половина потужності трубопроводу буде розподілена між акціонерами Nabucco, а інша половина – надана третім сторонам. Саме рішення цього питання визначить подальшу долю проекту. За умови позитивного вирішення всіх вищезазначених проблем початок будівництва газопроводу намічений на 2011 р. [23]

Проект ТАГ разом з проектом Nabucco (5 травня 2008 р на зустрічі в Брюсселі представників країн-учасниць проекту ТАГ (Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія, Туреччина та Ірак). Європейський Союз офіційно підтримав плани створення євро-арабського газового ринку шляхом сполучення ТАГ з газопроводом Nabucco) дозволить Європі до початку наступного десятиліття позбутися енергетичної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел (Туркменістану, Азербайджану, Ірану, Іраку, Катару і Єгипту) в обсязі до 60 млрд. куб. м. У своєму виступі на цій зустрічі комісар із зовнішніх зв’язків Євросоюзу Беніта Ферреро-Вальднер зазначила: «Країни Арабського Машріку і Туреччина є ключовими партнерами ЄС у сфері енергетики. ТАГ відкриває нові можливості як нове джерело поставок газу країнам ЄС, зокрема через газопровід Nabucco. Це є прикладом того, як ми працюємо разом щоб інтегрувати наші енергетичні ринки заради наших спільних інтересів».

Але, до цього часу повністю не врегульовані розбіжності між ЄС і Туреччиною щодо реалізації проекту газопроводу Nabucco. Зважаючи на своє стратегічне положення як транзитної країни, Туреччина домагається зменшення ціни на її частку газу із газопроводу Nabucco. Проте керівництво ЄС вважає, що всі країни – учасниці проекту мають отримувати газ по однаковій ціні. [24]

Спочатку планувалося, що перші необхідні для функціонування газопроводу 10 млрд. куб. м. транспортуватимуться з Азербайджану з родовища «Шахденіз». Проте така перспектива вважається досить непевною, якщо зважити на те, що станом на 1 січня 2009 року Азербайджан експортував всього 5,5 млрд. куб. м. Отже, розрахунки робляться на потенційне зростання видобутку і відповідно експорту азербайджанського газу. Але така перспектива теж не дуже обнадійлива, якщо мати на увазі, що доведені запаси природного газу в Азербайджані (849,5 млрд. куб. м) станом на 2009 р. поступаються навіть доведеним запасам газу в Україні (1,1 трлн. куб. м.). До того ж, до цього часу з Баку не було укладено будь-якої угоди, яка б закріплювала постачання газу.

Крім того, є інші чинники, які ускладнюють приєднання Азербайджану до проекту Nabucco. По-перше, після п’ятиденної російсько-грузинської війни у серпні 2008 року і визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії Азербайджан почав обережніше ставитися до західних проектів, щоб не псувати стосунків з Росією, оскільки він має схожу з Грузією проблему в Нагірному Карабасі. По-друге, Туреччина не бажає задовольнятися лише роллю транзитера азербайджанського газу і хоче сама займатися його реекспортом, що не зовсім відповідає інтересам Азербайджану. Більше того, Азербайджан вимагає переглянути ціну на газ, що експортується до Туреччини. Зараз ця ціна складає 120 дол. за тисячу куб. м, тоді як ціна газу для Грузії складає 180 дол. Таким чином, з огляду на зазначені обставини, можливості приєднання Азербайджану до проекту Nabucco видаються досить невизначеними, якщо не сказати примарними.

Передбачалося також, що газ для Nabucco повинен надходити перш за все із Туркменістану. Проте для цього необхідне будівництво Транскаспійського трубопроводу, яке до цього часу ще не почалося. Водночас, до цього часу не вирішено питання правового статусу Каспійського моря. Не втрачаючи часу, Азербайджан і Туркменістан, ведуть пошук альтернативних ринків для свого газу. Так, у грудні 2009 року Туркменістан увів в дію два нові газопроводи: один у напрямі Китаю, інший – Ірану. Азербайджан також активно шукає альтернативні ринки, підписавши угоди про постачання газу до Росії та Ірану у 2010 році. Крім того, «Газпром» зобов’язався отримувати увесь газ, який міг би експортувати Азербайджан. [25]

12 лютого 2010 року азербайджанська компанія SOCAR заявила про свій намір побудувати новий газопровід по маршруту Сангачал-Азадкенд-Астара для експорту газу до Ірану. Очікується, що будівництво нового газопроводу почнеться вже цього року. Завершення будівництва газопроводу планується на 2012 рік. Проектна пропускна спроможність нового 200 кілометрового газопроводу складе 6,57 млрд. куб. м. на рік. Рішення про будівництво нового газопроводу ухвалене у зв’язку з тим, що існуючий газопровід Газі-Магомед-Аcтара-Бінд-Біанд протяжністю 1474,5 кілометрів, що з’єднує Азербайджан та Іран, розрахований на транспортування газу під низьким тиском, що не дає можливості збільшення експорту азербайджанського газу в південному напрямі. Цей маршрут є гілкою газопроводу Газах-Астара-Іран, введеного в експлуатацію ще у 1971 році. [26]

З огляду на зазначені обставини, Іран, Ірак та Єгипет висуваються в основні постачальники газу для Nabucco. Проте постачання природного газу з цих країн вельми проблематичне, оскільки в Ірані і Іраку на даний час ще немає достатніх обсягів газу для заповнення газопроводу Nabucco, як немає і необхідної газотранспортної інфраструктури на цьому напрямі. Одночасно Туреччина підтримує російський проект «Південний потік», стверджуючи, що Nabucco і «Південний потік» не є конкуруючими проектами, не зважаючи на те, що обидва проекти в основному розраховані на постачання газу з Каспійського басейну.

ТАГ – Росія

Єгипет зацікавлений в участі «Газпрому» в проектах по розвідці і видобутку газу, а також у виробництві зрідженого природного газу (ЗПГ) на території країни. У грудні 2008 р. обговорювалися питання взаємодії у сфері підвищення комерційної ефективності експорту газу шляхом використання «розмінних» операцій ЗПГ/трубопровідний газ. Розглядалися також  можливості співпраці у сфері розвитку і модернізації газової інфраструктури Єгипту, постачань необхідного устаткування для газової галузі цієї країни, підготовки кадрів. [27]

У вересні 2009 року російська компанія «Новатек» придбала 50% акцій концесії на розвідку і видобуток вуглеводнів на шельфовому блоці аль-Аріш площею 2.3 тис. кв. км. на північному узбережжі Синайського півострову. Цей проект є першим міжнародним проектом компанії.

Довідково: ВАТ «Новатек» – найбільший незалежний і другий за обсягом видобутку виробник природного газу в Росії. Створена у 1994 р., компанія займається розвідкою, видобутком і переробкою газу і рідких вуглеводнів. Родовища і ліцензійні ділянки компанії розташовані в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, найбільшому у світі регіоні з видобутку природного газу, на який припадає 90%  видобутку природного газу в Росії і 20% світового об’єму видобутку газу.

Розмір першого траншу інвестицій «Новотека» в розробку шельфового блоку аль-Аріш в Єгипті склав 40 млн. дол. Концесійна угода терміном на 4 роки передбачає проведення геофізичних досліджень і буріння двох розвідувальних свердловин. «Новотек» має можливість продовжити термін проведення геологорозвідувальних робіт до 9 років.[28]

У листопаді 2009 р. в Сирії в селищі аль-Бусейра неподалік від міста Хомс здано в експлуатацію найбільший в країні газопереробний завод, побудований ВАТ «Стройтрансгаз». При щорічній переробці 2,6 млрд. куб. м. природного газу продуктивність заводу складе 2,2 млрд. куб. м. на рік товарного природного газу, 38,5 тис. куб. м. на рік зрідженого пропан-бутану і 230 тис. куб. м. на рік газового конденсату. [29]

ТАГ – Україна

Вперше Україна задекларувала свою готовність приєднатися до міжнародного консорціуму по спорудженню ТАГ ще у 2005 р. Перший протокол про відповідні наміри був укладений екс-головою НАК «Нафтогаз України» О. Івченком влітку 2005 року під час його візиту в Каїр. Згодом тодішній український віце-прем’єр Анатолій Кінах відвідав ще одну країну ініціатора будівництва – Сирію, де був озвучений намір Києва взяти участь у будівництві сирійської ділянки ТАГ разом із Росією. [30]

Тоді ж «Нафтогаз» виграв тендер на право спільного освоєння перспективного єгипетського родовища нафти Алам аш-Шавіш. Концесійна угода між НАК «Нафтогаз України» і Єгипетською генеральною нафтовою корпорацією на пошук, розвідку і розробку нафти і газу на родовищі Алам аш-Шавіш площею 994 кв. км. була укладена 13 грудня 2006 року. На концесійній території працюють дві бурові установки, пробурено п’ять пошукових свердловин, ще дві пошукові свердловини знаходяться в процесі буріння. У  листопаді 2009 р. на цій концесійній ділянці НАК «Нафтогаз України» отримала нафту з дебітом 350 т. і газу – 115 тис. куб. м на  добу. «Нафтогаз України» готується до організації  видобутку вуглеводнів і продовжує пошукові роботи в межах концесійної території. [31]

Тоді увага «Нафтогазу» була прикута до завершення третьої ділянки ТАГ, що з’єднала газотранспортні мережі Йорданії і Сирії. Не зважаючи на всі намагання «Нафтогазу», тендер на будівництво третьої черги вартістю 160 млн. дол. у 2006 році виграли не українські підрядчики, а дочірня компанія російського «Газпрому» «Стройтрансгаз». При цьому росіяни відмовилися від українських труб великого діаметру, які вони традиційно закуповували раніше, і віддали субпідряд вартістю $100 млн. сталеливарним компаніям Індії. На відміну від програного Україною у 2006 році високовартісного тендеру всі подальші етапи будівництва газопровідної мережі ТАГ не передбачають масштабних постачань труб або проектно-будівельних послуг. В той же час Україні може виявитися цікавою кооперація з Сирією у сфері розвитку газотранспортної торгівельної і ремонтно-технічної інфраструктури. [32]

Уряд Ю. Єханурова до літа 2006 року вніс проект освоєння Алам аш-Шавіш до плану заходів з реалізації Енергетичної стратегії України на період 2005-2030 рр. На освоєння цього єгипетського родовища, загальна площа якого складає 900 кв. км., а прогнозні ресурси нафти блоку становлять близько 75 млн.т., «Нафтогаз» мав намір внести понад $550 млн. інвестицій, проте ці наміри були реалізовані лише частково. Протягом 2007-2008 рр. на цьому родовищі було проведено сейсморозвідку й пробурені близько 20 розвідувальних свердловин, що обійшлося компанії приблизно в $37 млн. До 2011р. «Нафтогаз» сподівається окупити вкладені інвестиції і одержувати свою частку добутої сировини в розмірі 18–19% від 2-2,5 млн тонн нафти на рік протягом 2011-2033 років. Проте реалізація цього проекту наштовхується на проблему високих транзитних витрат при доставці добутої нафти в Україну танкерами через турецькі протоки Босфор і Дарданелли.

В жовтні 2008 р. під час зустрічі з сирійським прем’єр-міністром М.Отрі перший віце-прем’єр О.Турчинов наголосив, що Україна готова залучитися до участі в спорудженні Трансарабського газопроводу і його відгалужень на території Сирії, поставляючи будівельні матеріали і труби. [33]

Україна могла б співпрацювати з Сирією в різних аспектах нафтогазової галузі. Наприклад, Україна могла б експортувати до Сирії нафто- і газоперекачувальні агрегати для магістральних трубопроводів, компресорні станції для стискування повітря і супутнього нафтового газу. Україна могла б будувати для Сирії нафтові танкери і судна для перевезення газу. СКБ Є. Сухіна і НАК «Нафтогаз України» нещодавно запропонували Сирії низку проектів по переведенню автотранспорту на стислий природній газ і будівництво газозаправних станцій. [34]

Сторонами розглядаються можливості двосторонньої співпраці у виробництві зрідженого газу, а також залученням українських технологій і фахівців для обслуговування ТАГ. Дніпропетровська корпорація «Інтерпайп» успішно співпрацює з SPC («Сирійська нафтова компанія») з 2006 р. Об’єм поставленої продукції за станом на березень 2009 р. склав 12 700 т. металоконструкцій, в т.ч. – 5 600 т. труб нафтогазового сегменту із з’єднанням UPJ (Ukrainian Premium Joint – високогерметичне різьбове з’єднання, розроблене компанією «Інтерпайп», та призначене для облаштування горизонтальних и нахилених нафтових і газових свердловин). «Інтерпайп» також поставляє труби в ОАЕ, Іран і Ірак. [35]

За деякими даними, у 2008 році уряди Єгипту і України вели переговори з метою досягнення угоди по обміну української пшениці на єгипетський природний газ, який буде експортований Трансарабським газопроводом через Сирію і Туреччину на Балкани. Проте загрозою для такої угоди є низька якість української пшениці, яка поставляється до Єгипту і інших країн Північної Африки. Так, у вересні 2008 р. Єгипет і Туніс відмовилися приймати судна з неякісною українською пшеницею. [36]

Висновки

Проект ТАГ разом з проектом Nabucco дозволить Європі з середини наступного десятиліття позбутися енергетичної залежності від Росії й сформувати ринок поставок газу з альтернативних джерел в обсязі до 60 млрд. куб. м. Намагаючись запобігти цьому, Росія планує будівництво альтернативно підводного газопроводу «Південний потік». Проте, на нашу думку, реалізація проекту Nabucco є більш реалістичною у порівнянні з проектом «Південний потік». По-перше, проект Nabucco має більшу джерельну базу (Іран, Ірак, Єгипет, Азербайджан і Туркменістан). По-друге, підписання Австрією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Туреччиною міжурядової угоди у липні 2008 р. щодо Nabucco стало офіційним початком реалізації цього європейського проекту. По-третє, попередня вартість Nabucco (близько 7 млрд. євро) майже втричі менша від орієнтовної вартості «Південного потоку» (близько 20 млрд. євро).

Зацікавленість країн Європи в перетворенні ТАГ на великий міжрегіональний газопровід з приєднанням його до майбутнього газопроводу Nabucco буде можливим лише в тому випадку, якщо через ТАГ буде подаватися природний газ із Ірану та Іраку в достатніх обсягах. Зважаючи на те, що ТАГ технологічно забезпечує прокачування газу в обох напрямках, Єгипет, Сирія, Йорданія, Ліван, а також Туреччина вже сьогодні ставлять питання, про те, щоб в майбутньому отримувати іранський та іракський газ, що може викликати сумніви в країнах ЄС стосовно доцільності поєднання ТАГ з газопроводом Nabucco, оскільки певна частка іракського та іранського газу буде постачатися згаданим країнам, а не в Європу. Очевидно між країнами Арабського Машріку і ЄС має бути укладена угода щодо розподілу газових ресурсів Ірану, Іраку і можливо Катару та ОАЕ, якщо останні приєднаються до ТАГ через ГТС Іраку.

З огляду на ту обставину, що Алжир і Лівія вже поставляють свій газ в Європу по діючим підводним газопроводам, існує невелика ймовірність того, що ці країни погодяться приєднатися до ТАГ, оскільки поставляти газ в Європу напряму і дешевше, і простіше, і безпечніше, зважаючи на конфліктогенний характер близькосхідного регіону. Проте з метою уникнення залежності від західноєвропейських споживачів Лівія і Алжир можуть погодитися перекачувати певну частку природного газу до Єгипту для його подальшого зрідження і транспортування до східноєвропейських  країн.

Стабільність і ефективність функціонування ТАГ залежатиме не лише від техніко-економічних параметрів (обсяги запасів і видобутку єгипетського природного газу, можливість підключення до іракських і іранських родовищ природного газу, пропускна здатність трубопроводів, співвідношення собівартості видобутку газу і ціни на нього), але й від геополітичних факторів: протиріччя між арабськими країнами, арабсько-ізраїльський конфлікт, зокрема між Ізраїлем і Сирією, напруження у відносинах між Кіпром і Туреччиною, нестабільність ситуації в Іраку, а також в регіоні Курдистану.

Єдина можливість для України отримувати арабський газ (як і газ із Nabucco) – це домовлятися з Румунією. Домовлятися також слід з потужними європейськими корпораціями Rhurgas і GDF Suez, які сьогодні домінують на газовому ринку Румунії і володіють найбільшими румунськими газорозподільними мережами. За сприятливих обставин ці компанії змогли б поставляти арабський газ до українських кордонів набагато оперативніше ніж «Нафтогаз України», фінансово-економічна спроможність якого на даний час перебуває не в найкращому стані.

Оскільки Єгипет на сьогодні є найбільшим постачальником зрідженого природного газу в Середземноморському басейні (50 млрд. куб. м. у 2010 р. і за прогнозами понад 90 млрд. куб. м у 2030 р.) Уряд України має розробити програму закупівель зрідженого газу як в цій країні, так і в Лівії та Алжирі. Туреччина офіційно підтвердила, що вона не матиме заперечень проти проходження ЗПГ-танкерів через протоки Босфор і Дарданелли. Українські підприємства могли б взяти участь у виробництві ЗПГ у цих країнах для його подальшого транспортування в Україну. Передбачити варіант розрахунків як оплату за ЗПГ українським зерном та іншою аграрною продукцією. Цей аспект вже обговорювався на достатньо високому офіційному рівні. Активізувати будівництво заводів по регазифікації зрідженого природного газу в акваторії трьох портів: Південному, Феодосії та Очакові.

В перспективі Уряд України міг би ініціювати будівництво комплексу зрідження природного газу у турецькому місті Самсун на Чорноморському узбережжі Туреччини, куди природній газ може поставлятися із Ірану та Іраку. Потім морськими спеціальними газовозами ЗПГ доставлятиметься до газових терміналів в згаданих чорноморських портах України, де відбуватиметься його регазифікація та закачування в існуючу систему газопроводів. Туреччина, яка прагне бути лідером транзитних енергетичних комунікацій в регіоні, могла б погодитись на співпрацю з Україною щодо будівництва заводу із зрідження природного газу у місті Самсун і газопроводів до нього з Ірану, Іраку та можливо інших країн. Паралельно в Самсун могла б також поставлятися іракська нафта для України. Закон про реалізацію цього проекту був ухвалений Верховною Радою України ще у 1996 році.

Українські компанії не змогли залучитися до будівництва ТАГ не в останню чергу через брак достатньої державної підтримки. На державному рівні необхідно вжити комплекс заходів довгострокового характеру щодо активної підтримки урядом вітчизняних нафтогазових компаній, що діють на Близькому Сході, і проведення інтенсивного політичного діалогу на найвищому рівні з лідерами держав цього регіону. Послідовна і постійна, а не епізодична, державна підтримка є найважливішою умовою входження України на енергетичні ринки арабських країн. Необхідно забезпечити вдосконалення власної технічної бази щодо виробництва нафтового та газового устаткування у відповідності з природними і геологічними умовами близькосхідного регіону. Необхідно також налагоджувати кооперацію і співпрацю з іноземними компаніями, зокрема Росії, США, Франції, Італії і Китаю, які тривалий час успішно працюють на Близькому Сході.

Замість того, щоб чекати газу з Nabucco і ТАГ, Україні слід прискорити розвідку і видобуток енергоносіїв на власному шельфі. Підключення України до проектів газопроводів Nabucco і ТАГ не вирішить проблеми забезпечення України газом навіть на 20 %, зважаючи на порівняльно невеликі обсяги газу, які прокачуватимуться через ці газопроводи, а також на те, що вони мають розподілятись серед 8-10 країн. Тому радикально ситуацію на краще може змінити лише видобуток газу на Чорноморському і Азовському шельфах України. За оцінками спеціалістів, потенційні вуглеводневі запаси Чорного та Азовського морів, складають 1,5 млрд. тонн або 1,5 трлн. куб. м. умовного палива. Проте ці запаси можуть бути значно більшими. За умови залучення необхідних інвестицій і новітніх технологій видобутку газу, впродовж найближчих кількох років Україна може довести об’єми видобутку газу на Чорноморському і Азовському шельфах як мінімум до 8-10 млрд. куб. м., що перевищуватиме найоптимістичніші розрахунки отримання газу з Nabucco і ТАГ. Якщо додати до цього 20 млрд. куб. м. газу, які видобуваються на українському суходолі, то це складатиме майже половину щорічних потреб України в газі за умови впровадження новітніх енергозберігаючих технологій і відтак зменшення споживання газу з 80  до 65-70 млрд. куб. м природного газу на рік.

Джерела інформації:

1. Египет заинтересован во вхождении «Газпрома» в проекты по разведке и добыче газа // http://polpred.com/?ns=1&ns_id=138165
2. Egypt begins pumping natural gas into Syria as part of giant pipeline project // http://www.egyptoil-gas.com/print.php?NID=632
3. Шесть соглашений по разведке месторождений нефти и газа //http://polpred.com/? ns=1&ns_id=175113
4. Arab Gas Pipeline // http://en.wikipedia.org/wiki/ Arab_Gas_Pipeline
5. Российская компания «Стройтрансгаз» сделала свое имя в Сирии золотым. http://www. stroytransgaz.ru/press-center/smi/syrian-oil-and-gas-news /11-12-2009
6. Arab Gas Pipeline Approved by Turkey-EU // http://www.turks.us/article.php?story=20080506092427239
7. Діяк І.В. Україна і газопровід Nabucco. - ВІСНИК НГСУ № 3, 2006 //http://www.gasunion. org.ua/visnyk/visnyk_13_diyak2.pdf
8. Arab Gas Pipeline Approved by Turkey-EU
9. Ирак полностью обеспечит потребности Иордании в природном газе http://energyland.info/ news-show-12089
10. Progress On Arab Gas Pipeline // Middle East Economic Survey. - VOL. LII
11. No 8. - 23-Feb-2009 // http://www.zawya.com/ printstory.cfm?storyid=v52n08-1TS02&l=034400090223
12. Поставки иранского газа в Сирию // http://polpred.com/?ns=1&ns_id=192079
13. Комиссар ЕС Олли Рен поддержал право Кипра http://polpred.com/?ns=1&ns_id=147748
14. Hussein Abdel-Rahman. Court rules against Egypt’s exports to Israel //http://www.thedailynewsegypt. com/article.aspx?ArticleID=17905
15. Переговоры с израильской компанией Dorad Energy http://polpred.com/?ns=1&ns_id=162572
16. Стройтрансгаз построит газопровод из Сирии в Турцию http://www.vsluh.ru/news/ oilgas/153747.html#Icon_In
17. Запасы полезных ископаемых в Ливии http://polpred.com/?ns=1&ns_id=168572
18. Касаев Э.О. Анализ нефтегазового сектора экономики Алжира // http://www.iimes.ru/rus /stat/2009/20-06-09b.htm
19. Украинская Азия // http://www.comments.ua/ ?spec=1163090044
20. EU eyes Trans-Arab gas for Nabucco // http://www.neurope.eu/articles/86588.php
21. Bulgaria President Discusses Perspectives for Joining Arab Gas Pipeline in Egypt //http://www.novinite.com/view_news.php?id=92225
22. Петров И. Если арабский газ будет в Бухаресте, то появится и в Киеве http://www.comments.ua/? art=1224172668
23. Ибрагимов Р. Проект Набукко откуда и как взять газ? //http://www.centrasia.ru/newsA.php?st= 1265350740
24. Судьба Nabucco решится в этом году //http://www.rusenergy.com/ru/news/news.php?id=49218
25. European Union and Turkey agree on Arab gas pipeline cooperation //http://www.turkishweekly. net/news/55053/
26. Ибрагимов Р. Проект Набукко откуда и как взять газ? //http://www.centrasia.ru/newsA. php?st=1265350740
27. Азербайджан построит новый газопровод для экспорта газа в Иран //http://www.iran.ru/ rus/print_news.php?news_id=62101
28. Египет заинтересован в сотрудничестве с «Газпромом» //http://polpred.com/?ns=1&ns_id= 138165
29. «Новатэк» ведет разведку и добычу углеводородов на шельфовом блоке аль-Ариш в Египте // http://polpred.com/?ns=1&ns_id=99675
30. В Сирии сдан в эксплуатацию крупнейший ГПЗ // http://polpred.com/?ns=1&ns_id=186953
31. Орловцев П. Україна втратила Трансарабський газопровід. http://www.aratta-ukraine.com/text_ ua.php?id=540
32. НАК Нафтогаз Украины получила приток нефти и газа http://polpred.com/?ns=1&ns_ id=185557&PHPSESSID
33. Петров И. Если арабский газ будет в Бухаресте, то появится и в Киеве http://www.comments. ua/?art=1224172668
34. Ukraine wishes to join Arab Gas Pipeline construction
35. http://en.rian.ru/world/20081009/117640925.html
36. Ханенко С. Ближневосточный конфликт: что теряет Украина? http://www.defence-ua.com/rus/hotnews/?id=20327
37. Египет – Украина: бартерер пшеницы на природный газ http://energyland.info/news-show-11940