Продовження. Початок див. в статті "Запобігання енергетичним кризам через створення секторальних режимів прозорості та довір’я у Європі"

Для попередження переривань у постачанні енергоресурсів в майбутньому та використанню енергетичної інфраструктури як засобу ведення «енергетичних воєн», має бути ініційована система заходів довір’я, подібно до того, як це було в 70-80-ті роки у військовій сфері. Забезпечення стабільності та безпеки у Європі, процес скорочення збройних сил та озброєнь відбулись завдяки тому, що був створений режим довір’я, який базувався на інформаційному обміні, в тому числі достатньо чутливими даними (чисельність, структура збройних сил, типи і види ОіВТ, дислокація). Також була інстальована мережа зв’язку для оперативного обміну інформацією, пов’язаною з виконанням погоджених заходів довір’я. З досвіду імплементації Договору про звичайні збройні сили в Європі та контролю за дотриманням сторонами флангових обмежень відомо, що «обмін інформацією і повідомленнями забезпечив підвищення рівня прозорості». [1]

Є підстави вважати, що ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті може стати проголошення та імплементація Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), що має охоплювати весь технологічний ланцюг – від видобутку до споживання енергоносіїв.

Дана ініціатива має базуватися на фундаментальному праві знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни-члени ЄС) мають право знати параметри постачання енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують. Секторальні різновиди режиму мають охопити рух енергоресурсних потоків – газу (ETR-gas), нафти (ETR-oil), електричної енергії (ETR-electricity).

Прозорість ланцюжка «Видобуток-Транспортування-Споживання» власне і має створити режим довіри, а взаємне надання доступу до телеметричної інформації щодо параметрів руху фізичних потоків енергоресурсів сприяло би збільшенню прозорості. Для енергетичного сектору і, зокрема, газового сегменту, це потребує спеціальної процедури, тим більше, що саме у цій сфері задіяні компанії-монополісти. Така система прозорості могла б стати механізмом діагностики і попередження про потенційні проблеми. Під час газової кризи січня 2009 року найбільше бракувало об’єктивної інформації: «На рівні ЄС, основна трудність в оцінці того, як найкращим чином відреагувати на кризу, полягала в обмеженому доступі до важливої технічної інформації, що стосується системи газопостачання і газових потоків на національному рівні і на рівні ЄС. Не вистачало достовірної інформації про газові потоки, скільки газу було в системі та структура попиту. Ця ситуація відображала той факт, що в усіх державах-членах існують якісно різні системи, з нерівним доступом до інформації учасників ринку та інших сторін, в тому числі органів державної влади. <...> розвиток ринку стримується через недостатність інформації про транскордонні потоки газу і прозорість інформації про надходження газу в ЄС». [2]

Таблиця 1. Перелік агрегованих параметрів для он-лайн моніторингу в щодобовому режимі на прикладі газового сектору (ETR-gas)

Має бути інстальована відповідна он-лайн система моніторингу телеметричних даних, що надходили б з відповідних газовимірювальних станцій (ГВС) за взаємним погодженням сторін. Остання фіксувала би в щодобовому режимі означені в таблиці 1 параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків. В переліку не фігурують комерційні або фінансові показники. Вказані параметри мають бути доступними для усіх сторін технологічного ланцюжка «Видобуток-Транспортування-Споживання» (РФ-Україна-ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на усьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача та чітко встановити відповідального у випадку порушення трафіку.

ETR може стати тестом на готовність всіх учасників технологічного ланцюжка працювати за правилами прозорості. Для Росії, яка завжди декларує окремішні підходи, це також відповідало б, як мінімум, двом заявленим президентом РФ у власному проекті Енергетичної хартії принципам:

• транспарентність усіх сегментів міжнародних енергетичних ринків (виробництва/експорту, транзиту, споживання/імпорту);
• створення й удосконалювання механізмів раннього попередження за участю постачальників, споживачів і транзитних держав. [3]

Проголошення та імплементація вказаної Ініціативи відповідали б принципам Європейської Енергетичної Хартії, Другої Газової Директиви ЄС №2003/55/ЄС від 26.06.2003 р., зокрема, закріпленому у цих документах принципу транспарентності функціонування газового ринку. Слід відзначити, що після газової кризи 2006 року Секретаріат Енергетичної Хартії опрацьовував механізм забезпечення прозорості в рамках технологічних ланцюжків транспортування енергоносіїв. Зокрема на це вказує цитований вже вище А.Конопляник: «Осенью 2006 г. секретариат выступил с новой инициативой <…> по обеспечению, в рамках разумной достаточности, прозрачности объемов потоков газа в основных узлах трансграничных цепочек газоснабжения на всем их протяжении в рамках зоны ДЭХ, распространяя на Восток существующую в Европе в рамках «Gas Infrastructure Europe» практику информационной открытости».[4] На жаль, ця ініціатива так і не набула пан-європейського характеру.

Влітку 2009 року групою українських неурядових організацій пропозиція ETR-gas у вигляді Європейської Ініціативи Газової Транспарентності була адресована до Європейської Комісії та Секретаріату ДЕХ. [5] Ініціатива була підтримана Форумом громадянського суспільства Східного партнерства та представлена в ЄС на зустрічі в форматі (27+6) міністрів закордонних справ 8 грудня 2009 року у Брюсселі [6], а також на  засіданні Платформи №3 «Енергетична безпека» 20 травня 2010 року. Її актуальність зростатиме по мірі того як реалізовуватимуться нові трубопровідні проекти, що зорієнтовані на постачання російського газу на ринки країн ЄС.

Слід звернути увагу, що збільшення профіцитності трубопровідної інфраструктури містить потенційну загрозу для ринків, передусім, тих, що не мають диверсифікації джерел отримання енергоресурсів. Російська енергетична стратегія якраз передбачає саме збільшення профіцитності внаслідок політики диверсифікації маршрутів експорту енергоресурсів: «доля европейского направления в общем объеме экспорта российских топливно-энергетических ресурсов будет неуклонно сокращаться за счет диверсификации экспортных энергетических рынков в восточном направлении [7] <…> Також акцентується увага на завданні «стимулирования строительства транспортной инфраструктуры для диверсификации рынков сбыта и направлений экспорта российских энергоресурсов на востоке, юге, северо-западе и севере страны». [8]

Якщо взяти до уваги, що в 1973 році успіху нафтового ембарго арабськими країнами було досягнуто при 9-відсотковому скороченні постачання нафти [9], то наявність суттєвого запасу потужностей, до чого прагнуть російські трубопровідні монополісти (наприклад, по АК «Транснефть» прогнозується нарощування профіциту потужностей у 2010 році до 25%, а у 2015 – до 60%) [10], означає можливість пропорційного обмеження постачань. Це означає, що транзитні потоки виявляться нестабільними.

Якщо взяти офіційну статистику НАК «Нафтогаз України» щодо обсягів транзиту через українську ГТС до країн Європи в ретроспективі (див. Діаграму 1), то можна дійти висновку, що діапазон коливань протягом 1991-2009 р. р. був в межах 92,9 (1992 р.) – 121,5 (2005 р.) млрд. куб. м. Середньоарифметично це становить 109,7 млрд. куб. м. на рік. Тому, очевидно, невипадково саме цифра 110 млрд. куб. м. річного обсягу зафіксована на 10-річний термін до 2019 року в транзитному контракті між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» від 19 січня 2009 року, оскільки вона відповідає середньому історичному рівню використання української ГТС «Газпромом» навіть з урахуванням того, що в поточному десятилітті ним були реалізовані два обхідних щодо України проекти – «Блакитний потік» та Ямал-Європа-І.

Діаграма 1

У своєму дослідженні 2009 року [11] ми змоделювали шляхом матричного аналізу можливі сценарії коливання транзиту на прикладі України і у більшості випадків отримали саме сценарій нестабільності транзитних потоків, як видно з наведеної результуючої таблиці 2.

Таблиця 2. Спрощена матрична таблиця сценаріїв зміни обсягів транзиту газу з Росії до ЄС через територію України

Це буде відноситись не тільки до транзиту через Україну, але й до інших маршрутів, наприклад через Білорусь. Можна дійти висновку, що створення диверсифікованої системи експорту газу Росією має на меті варіювання обсягами, напрямками та цінами експортних постачань на внутрішньо не інтегрований ринок ЄС з метою максимізації доходів, а також здійснення тиску на ту чи іншу країну-члена ЄС і НАТО шляхом загрози обмеження/припинення постачань, особливо у поєднанні з інформаційно-психологічною кампанією.

До схожих висновків дійшов і американський експерт російського походження Михайло Корчемкін з East European Gas Analyses (США):
«Газопровод Nord Stream позволит Газпрому полностью прекратить поставки газа в Польшу или Белоруссию без ущерба для экспорта в другие страны. Таким образом, заявления Польши о том, что проект Nord Stream угрожает энергетической безопасности страны, выглядят вполне обоснованными. На фоне событий последних лет нет никаких оснований сомневаться в том, что в случае политического конфликта и при наличии обходного газопровода Россия перекроет поставки газа в Польшу.
a. В случае конфликта с Болгарией Газпром сможет перекрыть поставки газа по газопроводу South Stream, не сокращая экспорт в другие страны.
b. При конфликте с Германией Газпром сможет отключить газопроводы Nord Stream, и это не затронет экспортные поставки в другие страны.
c. Газопроводы Nord Stream и South Stream спроектированы не для увеличения поставок российского газа и не для повышения надежности энергообеспечения Европы. Новые проекты Газпрома дадут России возможность избирательного отключения поставок газа в Белоруссию, Германию, Польшу, Венгрию, Румынию, Болгарию и Грецию. Таким образом, энергетическая безопасность этих стран снизится.» [12]

Варто звернути увагу і на одне з положень Енергетичної стратегії РФ, яким передбачається «снизить риск монозависимости российского энергетического сектора от экспорта энергоносителей в Европу, а также увеличить доходность и эффективность международной деятельности российских топливно-энергетических компаний без существенного увеличения объемов экспорта первичных энергоносителей»(!) [13] Пріоритетність політики цінової ескалації порівняно із збереженням ринкової ніші в Європі простежується і в рекомендаціях окремих російських експертів: «В сложившейся ситуации России, в любом случае, стоит задуматься о том, как максимизировать прибыль от экспорта газа в Европу. Один путь – изменить механизмы ценообразования на газ, отвязав формулу от цены на нефтепродукты, при этом, вероятнее всего, удастся сохранить объемы поставок на европейский рынок. Другой путь – сохранить формулу ценообразования, при этом с большой вероятностью придется сократить объемы». [14] Слід відзначити, що офіційні прогнози Міністерства економіки РФ щодо експортної ціни на російський газ мають чітко виражений ескалаційний характер і поділяються далеко не завжди навіть російським експертним середовищем. Це достатньо яскраво показано на Схемі 1 [15] презентації заступника генерального директора Інституту енергетичної стратегії О.Громова, де він робить висновок щодо завищеності цінових очікувань міністерства.

Схема 1

На сьогоднішній день важко оцінити достовірність прогнозів російського Мінекономіки внаслідок волатильності енергетичних ринків та нестабільності курсу долара. Але той факт, що не дивлячись на реалії ЄС, економіка якого ще не вийшла з кризи, в Росії закладається алгоритм ескалації ціни чи як мінімум утримання її максимально можливого високого рівня при скороченні обсягів поставок, не може не насторожувати. Це сприяє як збереженню спокуси скористатись можливостями обмеження постачань, замаскованих під технічні проблеми при наявності різних маршрутів та профіциту трубопровідних потужностей, так і ймовірності виникнення газових криз.

Українську та європейську сторони мало б хвилювати питання нижнього граничного рівня обсягу транзиту через ГТС України, якщо проекти «Північний потік» та «Південний потік» будуть реалізовані бодай на ½ потужності, а обсяги споживання російського газу в Європі не тільки не виростуть, а навпаки – знизяться? Якщо припустити, що РФ за таких обставин віддасть перевагу транспортуванню газу через новозбудовані трубопроводи, то Центральна Європа потрапляє в зону ризику, оскільки за таких обставин різко підвищується ймовірність збоїв у стабільності газопостачання. Це вкрай важливо, адже існують граничні мінімуми транспортування. Перший мінімум – межа нульової рентабельності, нижче якого ГТС працюватиме у збитковому режимі. Другий мінімум – технологічна межа, нижче якої ГТС не зможе виконувати функцію подачі газу під високим тиском. Слід пам’ятати, що газ українського видобутку транспортується в загальному потоці імпортованого та транзитного газу. Падіння обсягів подачі транзитного газу автоматично призведе до проблем з подачею газу власного видобутку. ГТС зможе стабілізуватись тільки за умови переведення в автономну роботу в реверсному режимі на низьких тисках, як це було у січні 2009 року, коли РФ припинила подачу газу на транзит до ЄС. Орієнтовно ця межа для ГТС Україна, саме як системи в цілому, може становити по транзиту ~60 млрд. куб. м. в річному обчисленні. Однак,  дана цифра потребує ретельної верифікації з боку незалежних від «Нафтогазу» та «Газпрому» організацій.

Для аналізу ймовірного виникнення штучної газової кризи в рамках Сценарію 2.2. матричної таблиці 2, необхідний алгоритм зміни обсягів газопостачань з РФ до Європи. В якості моделі логічно взяти прогноз провідного російського інституту, що спеціалізується у сфері енергетичних досліджень та був розробником енергетичних стратегій Росії. Це модель Інституту енергетичної стратегії. [16]. Вона прогнозує зростання імпорту російського газу до Європи (Існує і інша модель, що виконана Інститутом енергетики та фінансів на базі інформації по довгострокових контрактах постачань газу до Європи. («Перспективы поставок природного газа из России в Европу с учетом актуальных прогнозов добычи и производства газа в России, прогнозов потребления стран импортеров, а также предложения и потребления в странах СНГ», Мария Белова, ИЭФ, Юрата, Польша, 2-3 сентября 2009 г.). Цю модель  можна охарактеризувати як песимістичну, оскільки по ній чітко простежується тенденція до зменшення обсягів постачання російського газу за довгостроковими контрактами  на європейський ринок).

Діаграма 2

В якості базової моделі для розрахунків завантаження системи експорту російського газу до Європи доцільно взяти саме обмежено оптимістичну модель ІЕС та розглянути її у двох часових сценаріях на 2015 та 2020 роки, зробивши відповідні апроксимації. Сценарій–2015 передбачає 163 млрд. куб. м. експорту газу до ЄС, сценарій–2020 – 191,5 млрд. куб. м.  Взяті показники є середньоарифметичними величинами позначених у діаграмі ІЕС обсягів експорту до Європи.

Таблиця 3. Моделювання завантаження української ГТС після реалізації РФ байпасних проектів

Апроксимації до таблиці 3:

Апроксимація 1. завершення 1 етапу – 2015 рік, 2 етапу – 2020 рік.
Апроксимація 2. Знехтувано безтранзитними поставками до Фінляндії та країн Балтії загальним обсягом близько 9 млрд.куб. м. на рік
Апроксимація 3. Транзитний контракт між НАК «Нафтогаз України» та «Газпромом» з показником транзиту в 110 млрд. куб. м. буде чинним до його завершення 2019 року. Індикативний обсяг транзиту через ГТС України лишається таким же і у 2020 році.
Апроксимація 4. Завантаження байпасних газопроводів – максимальне (100% потужності), ГТС України – на залишковому принципі

* за даними офіційного сайту ВАТ «Газпром»: http://www.gazprom.ru/production/projects/pipelines/nord-stream/ 
http://www.gazprom.ru/production/projects/pipelines/yamal_evropa/
http://www.gazprom.ru/production/projects/pipelines/south-stream/
http://www.gazprom.ru/production/projects/pipelines/blue-stream/
** http://www.rian.ru/spravka/20100424/226289258.html ; http://www.eegas.com/southstream1.htm
*** за даними НАК «Нафтогаз України» http://www.naftogaz.com/www/2/nakweb.nsf/0/0DF906D861E53FC7C22573FE003F3D66?OpenDocument&Expand=2.2.3&

Таким чином, за умов реалізації до 2015 року перших черг Північного і Південного потоків, виходу їх та вже існуючого «Блакитного потоку» на повну проектну потужність, завантаження ГТС України може виявитись критичним – 56,5 млрд. куб. м., у випадку верифікації нижньої критичної межі технологічного мінімуму в 60 млрд. куб. м.

Експерти іншого російського дослідницького центру – Інституту енергетики і фінансів – дають більш оптимістичний прогноз на 2015 рік, що представлений на Діаграмі 3 [17] нижче. Обсяг транзиту до ЄС на 2015 рік, за їх оцінкою становитиме 80 млрд. куб. м.

Діаграма 3

Такий сценарій виглядає цілком вірогідним, однак за умов рівномірного розподілу профіцитів потужностей по усіх напрямках та відмови російської сторони від маніпулювання об’ємами та напрямками експорту газу. Останнє неможливо буде оцінити та верифікувати із-за відсутності прозорості цієї сфери для зовнішніх споживачів. Тому ризик раптових переривань газопостачання зберігається, що актуалізує тему впровадження відповідного режиму транспарентності.

Чи замислюються про нижні межі технологічної функціональності ГТС України в Брюсселі, коли говорять про те, що питання об'єднання «Газпрому» і «Нафтогазу» – це винятково двостороння справа України та РФ? Отримай «Газпром» повний контроль над українською ГТС, зробивши її повністю непрозорої для третьої сторони (європейського споживача), РФ одержить можливість генерувати штучні дефіцити газу на європейських ринках під прикриттям технічних проблем на одному з напрямків. У випадку з Україною, шлях досить простий – скорочення обсягів транзиту через її ГТС нижче критичного рівня, призведе до його переривання. Поставки по всіх інших маршрутах в обсязі 106,5 млрд. куб. м., наприклад, за Сценарієм-2015, не компенсують випадання 60 млрд. куб. м. обсягу поставок (у річному обчисленні) через Україну при загальному обсязі в 163 млрд. куб м. Таким чином, «раптово» виникає майже 37% дефіцит газу, який «Газпром» буде заповнювати за рахунок автоматично зростаючих у ціні спотових поставок із ПСГ на території Європи й через хаб «Баумгартен», до оперування яким він так прагне. В означеному контексті, одним з пояснень, чому російська сторона так послідовно опонує реалізації проекту «Набукко», може бути нейтралізація ним зусиль РФ по генеруванню дефіциту газу при постачанні зі сходу в певний час «Ч».

Усе це актуалізує необхідність імплементації у пан-європейському масштабі ініціатив прозорості, зокрема, пропонованої ETR-gas. Окрім того, в плані запобігання описаним вище потенційним сценаріям маніпулювання, необхідно, щоб телеметрична інформація по показниках 4-9 Таблиці 1 в режимі он-лайн була доступна з вихідних російських ГВС та ГВС транзитерів на усіх без винятку експортних напрямках (див. Схему 2). В ідеалі пропонована система повинна мати не корпоративну юрисдикцію. Все що потрібно від корпоративного рівня – це згода на впровадження такої системи, як наслідок міжнародних домовленостей та виконання зобов’язань згідно розробленого та взаємопогодженого міжнародно-правового документу.

Звичайно, пропонована система буде ефективною на випадок початку фізичного  переривання руху енергетичного потоку. Коли ж виникають контрактні непорозуміння або коли постачальник планує навмисні дії з переривання енергопоставки, то система попередження буде ефективною тільки за умови контрактної прозорості. Адже коли сторона-постачальник починає інформувати споживача про потенційні проблеми з транзитом в рамках, наприклад, існуючого МРП, що аналізувався вище, то у споживача немає можливості верифікувати достовірність інформації від постачальника, оскільки він не має доступу до контрактів між постачальником та транзитером. Тому за подібних обставин, споживач має ставити за умову одночасне надання як попереджувальної інформації, так і контракту, положення якого здатні за оцінкою сторони-збудника МРП, призвести до переривання постачання. Контракт має бути доданий до листа-попередження в рамках МРП, або ж це може зробити транзитна сторона в межах своїх відносин зі споживачем, у випадку відмови постачальника забезпечити контрактну прозорість в передкризовій ситуації.

Це лише загальний опис пропонованої системи мінімізації ймовірності виникнення енергетичних криз. На тлі змін у сфері світової торгівлі газом, які можна було б назвати тектонічними, може видаватися, що по мірі того, як газ дедалі більше стає ринковим товаром через СПГ, рівень загрози використання його для непрофільних операцій знижується. Різке збільшення видобутку сланцевого газу в США та, як наслідок, зростання пропозиції СПГ для європейських газових ринків на тлі масштабних проектів збільшення виробництва СПГ у Катарі, може символізувати початок завершення ери трубопровідних постачань газу до Європи. Однак, це не більше ніж ілюзія, принаймі, на поточне десятиліття. Адже інфраструктура не трансформується миттєво чи протягом кількох років.

Масштабна трубопровідна система забезпечення постачання газу до Європи з Північного моря, Західного Сибіру, Північної Африки формувалась протягом останньої чверті ХХ століття. Ця система переважною мірою базована на монополізмі постачальників. І сили монополізму, що зацікавлені в максимізації своїх доходів в тому числі і в неринкові способи, так швидко не здадуть своїх позицій. Арсенал засобів максимально широкий: від масштабних медіа-кампаній до провокування політичної напруженості і збройних конфліктів в регіонах видобутку та на критично важливих транспортних шляхах. Тому енергетичні війни, як в сенсі боротьби за енергоресурси, так і в сенсі використання їх в якості інструментів здійснення зовнішніх впливів, не відійдуть у минуле. Варто пригадати реакцію Росії на падіння нафтових цін у 2008 році. «Россия как один из крупнейших экспортеров и производителей нефти и нефтепродуктов не может оставаться в стороне от формирования мировых цен на это сырье, и мы должны разработать целый комплекс мер, которые позволят нам активно влиять на рыночную конъюнктуру», - зауважив В.Путін на нараді з членами уряду та нафтовиками у листопаді 2008 року. [19] Помітно, як відчайдушно Росія намагається зберегти прив’язку цін на газ до нафтових цін, систему довгострокових контрактів, демонструє негнучкість в ціновій політиці при падінні обсягів продажів, намагаючись одночасно реалізувати масштабні трубопровідні проекти і придбати дистрибуційні газові компанії в ЄС. На наш погляд це продиктовано намірами створити, як вже відзначалось вище, систему маніпулювання обсягами, напрямками та цінами поставок в умовах, коли ЄС не має інтегрованої газової системи.

Цілком ймовірно, що у газових відносинах на лінії Схід-Захід може мати місце певна пауза, як це і було після 1973 року, але загалом тенденція до ведення енергетичних воєн збережеться. Сценарії вписуються в моделі П.Хорснелла, який описав три можливі варіанти переривання постачань енергоресурсів: «форс-мажорне переривання» (нездатність продуцента забезпечити експортні поставки із-за внутрішніх чи зовнішніх обставин, наприклад, військові дії), «обмеження експорту» (продуцент чи картель продуцентів припиняють чи обмежують експорт з мотивів неекономічного характеру), «ембарго на імпорт» (блокування споживачем закупок енергоресурсів від певних продуцентів). [18] Отже, потенціал неконвенційного використання енергоресурсів та інфраструктури їх доставки, особливо по сценарію «обмеження експорту», зберігатиметься, хоча іноді може здаватися, що час енергетичних воєн минає, подібно тому, як це в 90-ті роки абсолютно нереальними можна було вважати сценарії «газових воєн» 2006 чи 2009 років.

Тому, на наш погляд, створення системи заходів довіри в багатосторонньому форматі, що запровадив би необхідні режими транспарентності може стати комбінованим запобіжником, що мінімізує наміри окремих авторитарних режимів щодо використання енергоресурсів та енерготранспортної інфраструктури не за призначенням. Тим більше, якщо такий режим доповнюватиметься засобами об’єктивного контролю. Не можемо не погодитися з думкою Каміли Проніньської: «Сьогодні вже очевидно, що окремі аспекти енергетичної безпеки, які традиційно вважалися винятково національними або внутрішніми питаннями, найкраще розв’язувати колективно або на багатосторонній основі». [20] Успіх пропонованих ініціатив по запровадженню режимів прозорості залежить від того, наскільки європейські країни-члени ЄС і НАТО зможуть говорити в один голос і протистояти диктату монополіста, який віддає перевагу двостороннім форматам і уникає багатосторонніх.

Загальні висновки щодо запобігання енергетичним кризам через створення секторальних режимів прозорості та довір’я у Європі

1. Наслідки газових криз у Європі можна значною мірою порівняти з наслідками арабського нафтового ембарго 1973 року, карибської ракетної кризи та близькосхідних конфліктів у військово-політичній сфері в період «холодної війни». Тому континент потребує вироблення системи заходів довір’я, по аналогії з тим, як це мало місце у військовій сфері в 70 - 80-ті роки минулого століття.
2. Положення низки офіційних документів РФ («Стратегія національної безпеки РФ до 2020 року», «Військова доктрина», «Стратегія енергетичної безпеки РФ на період до 2030 року») містять неоднозначні положення і не сприяють зміцненню довіри до Росії, як передбачуваного партнера. В такому ж стилі підготовлений і проект іншого стратегічного документу РФ – «Программа эффективного использования на системной основе внешнеполитических факторов в целях долгосрочного развития Российской Федерации».
3. Офіційними документами РФ «Стратегією національної безпеки Російської Федерації до 2020 року» та «Військовою доктриною Російської Федерації» не сприймається процес розширення НАТО та виконання ним глобальних функцій і, виходячи з цього, сформульовано завдання стримування через «нейтрализацию возможных военных опасностей и военных угроз политическими, дипломатическими и иными невоенными средствами». Це підвищує ймовірність використання в якості невійськових засобів стримування енергоресурсного та інфраструктурного потенціалів РФ у випадку загострення відносин як з окремими країнами, так і з Альянсом в цілому.
4. До цих пір не існує офіційної і однозначної оцінки з боку ЄС газової кризи січня 2009 року. Офіційно лишається нез’ясованим Росія припинила постачання газу до ЄС чи Україна перервала транзит? Жодній із криз, ні у 2006-му, ні у 2009-му, не вдалося запобігти ні політичними, ні юридичними засобами. Кризи були врегульовані політичним шляхом. Юридичні механізми не були задіяні або відігравали другорядну роль. Досягнуті врегулювання не мали комплексного характеру та можуть розглядатися як свого роду ad hoc врегулювання.
5. Кінцеві споживачі, національні уряди країн-споживачів та Європейська Комісія не мали повної інформаційної картини перебігу кризи, базованої на даних інструментального контролю, оскільки інтегрованої системи об’єктивного контролю руху газових потоків просто не існує. Інформаційний простір в умовах браку об’єктивної інформації заповнюється сурогатом та дезінформацією.
6. Масштабні та інвестиційно місткі проекти диверсифікації маршрутів експорту газу, ініційовані Росією на тлі тенденції до зниження обсягів його імпорту зі Сходу, здатні створити надмірний профіцит трубопровідних потужностей. При відсутності інтегрованої газової інфраструктури в рамках ЄС, це створює загрозу маніпуляцій обсягами, напрямками та цінами газового експорту з метою максимізації доходів монополіста. В ситуації критичного загострення відносин між РФ та НАТО або між РФ і однією з країн (групою країн) Альянсу це може послужити механізмом здійснення синхронізованого гетерогенного тиску шляхом проекції загрози обмеження/припинення постачань у поєднанні з інформаційно-психологічною кампанією та кібер-атаками.
7. Меморандум про механізм раннього попередження на рівні Росія - Європейська Комісія носить двосторонній характер, не  має юридично обов’язкового характеру, а застосування передбачених ним заходів попередження та врегулювання цілком залежить від волі та взаємної згоди двох його сторін. Такий механізм наряд чи буде здатний попередити чи врегулювати газові кризи трьохстороннього формату аналогічні тим, що мали місце у 2006 та 2009 роках. Енергетична безпека ЄС та Росії не може бути забезпечена за рахунок інтересів транзитної держави. Оцінки і дії повинні виконуватися у відповідності з принципами прозорості, пропорційності і недопущення дискримінації.
8. Ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті може стати ініціювання та впровадження Режиму прозорості в енергетичній сфері (Energy Transparency Regime, ETR), що має охоплювати весь технологічний ланцюг – від видобутку до споживання енергоносіїв. Секторальні різновиди режиму мають охопити рух енергоресурсних потоків – газу (ETR-gas), нафти (ETR-oil), електричної енергії (ETR-electricity). Прозорість ланцюжка «Видобуток-Транспортування-Споживання» власне і має створити режим довіри, а взаємне надання доступу до телеметричної інформації щодо параметрів руху фізичних потоків енергоресурсів сприяло би збільшенню прозорості.
9. Три сторони – ЄС, Україна, Росія – мають забезпечити здійснення визначення та верифікацію нижніх меж технологічної функціональності газотранспортних систем, які використовуються для подачі газу від російського монополіста до споживачів в Європі через ГТС України.
10. НАТО та Європейська Комісія мають посилити взаємодію в сфері енергетичної безпеки, оскільки її проблематика є одним з найважливіших компонентів безпеки європейських членів Альянсу та ЄС. Потрібне осмислення проблематики енергетичної безпеки не тільки через призму комерційних суперечок господарюючих суб’єктів, а й через призму використання енергоресурсів та інфраструктури як інструментів політичного впливу, що їх схильні застосовувати країни з авторитарними режимами для реалізації своїх стратегічних цілей неекономічного характеру. В цьому контексті заслуговує на увагу слушна рекомендація Експертної групи, що працювала над новою Стратегічною концепцією НАТО: «Поліпшення співпраці (між НАТО та ЄС – прим. автора) також може бути корисним при вирішенні нетрадиційних загроз, таких як тероризм, кібер-атаки і вразливість енергопостачання. ЄС часто має більше відповідного досвіду, ніж НАТО в боротьбі з невійськовими аспектами такої небезпеки, хоча межа між військовими і невійськовими загрозами розмивається». [21]

Післямова.

Стрімке українське-російське зближення після зміни владної команди в Україні породило заспокоєння в Європі в контексті енергетичних взаємин між Києвом та Москвою. Зокрема, мова йде про те, що створення російсько-українського консорціуму з управління ГТС України може стати запобіжником проблем з постачанням газу з РФ до ЄС, а якщо відбудеться об’єднання «Газпрому» та «Нафтогазу» (а фактично – поглинання), то це буде взагалі вирішення усіх проблем на майбутнє. «Эта идея выгодна для России и для Европы. Европейский Союз сможет, наконец, ясно понять, кто отвечает за транзит – эту роль будет играть «Газпром», которому будет принадлежать трубопровод. <…> Только передача ГТС «Газпрому» обеспечит России гарантии беспроблемного транзита через территорию Украины…» [22] – це доволі показова позиція російської сторони, яка хоча й озвучена через публікацію в європейській пресі неурядовою організацією, проте відображає помисли російської влади. І стосуються вони не тільки питань газового транзиту, але й можуть мати далекосяжні наслідки в інших площинах.

Поява частки власності російського монополіста за рубежем у тих чи інших активах енерготранспортних комунікацій легалізує для РФ можливість російської військової присутності, відповідно до «Військової доктрини»:
«27. Основные задачи Вооруженных Сил и других войск в мирное время:
з) охрана важных государственных и военных объектов, объектов на коммуникациях и специальных грузов;
к) защита граждан Российской Федерации за пределами Российской Федерации от вооруженного нападения на них»

На ймовірність такого сценарію вказує і те, що ще в 2004 році в межах ОДКБ було підписано «Соглашение по прикрытию железнодорожных магистралей государств – участников Организации». Російські співробітники Секретаріату ОДКБ вважають, що подібний досвід може бути поширений і на трубопровідний транспорт. [23]

Колишній представник президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський висловив оцінку, що у випадку, коли «Газпрому» вдасться стати співвласником стратегічних об’єктів, таких як газова труба, компресорні станції та інше, то потрібно очікувати, що на цих об’єктах з’являться російські фахівці-керівники, техніки, інженери <...> Це є правом будь-якої держави – маючи свою власність за рубежем, обслуговувати її своїм персоналом. «Однак, з огляду на нинішню військову доктрину Росії, зокрема, законодавчо закріплене право Росії застосовувати збройні сили за межами Російської Федерації для захисту прав громадян Росії й власності, зовсім не виключено, що прихід працівників «Газпрому» на територію України загрожує якими-небудь формами залучення військової сили для їхнього захисту на території України». [24]

Також помилково вважати, що після передачі 50% акцій білоруського оператора «Белтрансгаз» російському «Газпрому» цей маршрут транзиту стане безпечним і події 2004 року з перериванням постачань не повторяться. На жаль, прогноз тут неоптимістичний, що ми намагались показати в даній статті. Зараз спостерігається розгортання типового сценарію можливої газової кризи між РФ та Білорусією у зв’язку з тим, що Мінськ неповністю сплачує ціну за газ російському монополісту – $150 замість $169 за 1000 куб.м. Це означає, що на кінець 2010 року Білорусь може мати, за оцінкою «Газпрому», $500-600 млн. боргу [25], який може стати підставою для припинення постачання газу до врегулювання боргового питання. Себто, стандартна схема: завищена ціна – борг – припинення постачання. Хоча, за нинішніх обставин, «Газпром» усіляко уникатиме радикальних дій з огляду на ЄС, тим не менше, виключити повністю ймовірність рецидивів неможливо.

Для європейців функціонування і української, і білоруської ГТС за обставин входження до їх управління російського монополіста стане не більш прозорим, аніж функціонування самого «Газпрому». А вважати, що російський монополіст стане більш відповідальним є ілюзією. ВАТ «Газпром» і так має усю повноту відповідальності і обов’язок перед європейськими партнерами щодо забезпечення безперебійності постачань газу згідно з чинними довгостроковими контрактами. І тим не менше, постачання газу у січні 2009 року було перервано не тільки до України, але й до ЄС.

«Програма Лаврова» є красномовним свідченням експансіоністських планів Росії в енергетичному секторі стосовно ЄС та окремих країн-членів: «Использовать посткризисные возможности и создание в результате вступления в силу Лиссабонского договора правовой базы единой общеевропейской линии по ключевым для России секторальным направлениям для обеспечения доступа российских операторов к европейскому финансовому, промышленному и энергетическому рынку. Содействовать приобретению ими (прежде всего, силами крупных российских компаний с государственным участием) банковских, финансовых и промышленных активов <…> При этом центральное внимание уделять возможностям взаимопроникновения экономик в отношениях с Германией». [26]

«Содействовать закреплению российского бизнеса в стратегических отраслях румынской экономики, прежде всего в ТЭК <...>  Наращивать взаимодействие в газовой сфере, включая обеспечение транзита российского газа через территорию Румынии, строительство и использование подземных хранилищ газа на румынской территории. Содействовать реализации совместных проектов в области энергетики <…> налаживание транзитных поставок электроэнергии через Румынию в третьи страны». [27]

На румунському фрагменті нескладно дійти висновку, що ця країна потрапляє в зону підвищеної уваги російської енергетичної політики, розглядаючи її як плацдарм для подальшої експансії в напрямку Південної Європи.

Для того, щоб на майбутнє мінімізувати малопродуктивні пошуки причин і винуватців у випадку виникнення кризових явищ в мережевих системах енергопостачання, необхідно, на наш погляд, впровадити не тільки симетричне і недискримінаційне договірно-правове забезпечення прозорості, але й об’єктивний контроль інструментальними засобами фізичних параметрів руху енергоресурсних потоків саме в тристоронньому форматі, який відповідає логіці функціонування енергетичного сектору Upstream-Midstream-Downstream. Однак, якщо тристоронній формат в силу тенденції десуверенізації транзитних країн в енергетичній сфері (України, Білорусії, Молдови) не складатиметься, то ЄС матиме можливість запровадити ініціативу транспарентності в двосторонньому форматі ЄС-РФ.

Описані в цій статті сценарії, хоча й виглядають малоймовірними на тлі нинішніх реалій в Європі, але не можуть бути виключені з розгляду. Як і ряд інших, які можуть мати досить неприємні наслідки для українських і європейських споживачів. Навіть завершення реалізації в країнах ЄС низки заходів щодо створення системи інтерконекторів та ПСГ до 2014 року для оперативного реагування на випадок кризових ситуацій, здатне стати ефективним механізмом захисту лише на короткотерміновий кризовий період.

Джерела інформації

1. Commission Staff Working Document. Accompanying document to the Proposal for a Regulation of the European Parlament and of the Council concerning measures to safeguard security of gas supply and repealing Directive 2004/67/EC. The January 2009 gas supply disruption to the EU: an assessment.  Brussels, p. 5-6, 10
2. SIPRI Yearbook 2007, «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека» (переклад з англійської), Київ 2008, стор. 531
3. Концептуальный подход к новой правовой базе международного сотрудничества в сфере энергетики (цели и принципы) http://www.kremlin.ru/text/docs/2009/04/215303.shtml
4. Андрей Конопляник: «Газотранспортная система Украины и России всегда была единой», «Экономические Известия», 24.12.2008 №997(234), http://eizvestia.com/state/full/43676
5. http://ua-energy.org/uploads/library/strategy/European_Initiative_of_gas_transparency.pdf
6. Eastern partnership civil society forum. recommendations. Working group 3: Environment, climate change and energy security (Brussels, 16-17 November 2009)  http://ec.europa.eu/external_relations/eastern/civil_society/forum/working_group3_en.pdf
7. «Энергетическая стратегия России на период до 2030 года», http://www.energystrategy.ru/projects/docs/ES-2030_(utv._N1715-p_13.11.09).doc  стор. 10
8. Там само, стор. 37
9. Yergin D., The Prize, World history of struggle for oil, money and power, (Moscow: “DeNovo”, 1999), p. 648
10. «Транснефть: существенный рост трубопроводной сети», Аналитическое управление ДОФР ОАО «Банк «Петрокоммерц», 19.02.2007, стр.5
11. EU-Russia gas connection: Pipes, politics and problems (Ed. by Kari Liuhto), http://www.ua-energy.org/uploads/files/Liuhto.pdf  р.61М. Корчемкин «Экспортные газопроводы
12. “Nord Stream и South Stream”, 05.01.2009, http://www.eegas.com/export_plans_ru.htm
13. «Энергетическая стратегия России на период до 2030 года», http://www.energystrategy.ru/projects/docs/ES-2030_(utv._N1715-p_13.11.09).doc  стор. 11
14. Ирина Гайда, Boston Consulting Group, http://www.gazprom.ru/press/comments/2010-05-13/
15. http://www.energystrategy.ru/ab_ins/source/Gromov_IMEMO-23.03.10.ppt
16. http://www.energystrategy.ru/ab_ins/source/Gromov_IMEMO-23.03.10.ppt
17. http://www.fief.ru/presentation/read.84.htm
18. «РФ разработает меры для влияния на мировые цены на нефть», РИА «Новости»,10 ноября 2009 г., http://www.rian.ru/crisis_news/20081110/154775663.html
19. Horsnell P., “The probability of oil market disruption: with an emphasis on the Middle East”, James Baker Institute for Public Policy, May 2000, http://www.rice.edu/energy/publications/docs/JES_ProbabilityOilMarketDisruption.pdf р. 7
20. SIPRI Yearbook 2007, «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека» (переклад з англійської), Київ 2008, стор. 244
21. NATO 2020: Assured Security; Dynamic Engagement. Analysis and Recommendations of the Group of Experts on a New Strategic Concept for NATO,
22. http://www.nato.int/cps/en/natolive/official_texts_63654.htm
23. http://www.energystate.ru/news/1837.html
24. http://nvo.ng.ru/wars/2006-06-09/2_odkb.html
25. http://www.glavred.info/archive/2010/05/13/170122-3.html
26. http://www.rusenergy.com/ru/news/news.php?id=52154
27. http://www.runewsweek.ru/country/34184/
28. http://www.runewsweek.ru/country/34184/