(Цивілізаційний вимір протистояння Румунії та України: наслідки для ЄС)

Двосторонні відносини між Україною та Румунією з моменту заснування незалежної української держави були й залишаються доволі напруженими, бо країни не можуть дійти згоди з низки питань спільної відповідальності та інтересу. Також не можна не звернути увагу на те, що в ході останніх років відбувається інтенсифікація протистояння та зростання конфліктного потенціалу між двома країнами. Можна сказати, що таке протистояння виступає деструктивним елементом для системи Чорноморського регіону, так само як і для системи безпеки загальноєвропейського простору.

Таким чином, питання відносин між двома країнами та ролі ЄС в  рамках відносин Україна – Румунія з аналізом можливих наслідків політики Румунії для Європейського Союзу та його потенціалу як політичного центру глобальної системи міжнародних відносин набуває високої актуальності.

Слід зазначити, що з 2007 року, коли Румунія вступила до ЄС, ця країна у проведенні своєї зовнішньої політики вже представляє не просто дії однієї окремої країни, а фактично - й усю європейську спільноту, увесь ЄС.

У цьому контексті слід додати, що у лютому 2009 року міжнародним судом в Гаазі було винесено вердикт у міжнародному спорі між Україною та Румунією щодо делімітації континентального шельфу навколо острова Зміїний. За вищезазначеним рішенням, Зміїний був де-факто визнаний островом, а не скелею (на чому наполягала Румунія), проте у справі делімітації шельфу суд зробив суперечливі висновки. Принциповим питанням в даному спорі було, чи буде Зміїний визнаний скелею чи це є острів? Від відповіді на це питання залежало яким чином буде розмежовано континентальний шельф навколо Зміїного. Суд визнав Зміїний островом, проте керуючись так званим принципом «справедливого врегулювання» Гаазький суд відвів Румунії 75 % спірної території шельфу, а Україні лишень чверть. Фактично можна казати, що висновки суду зроблені не у відповідності із статусом острова. Проте Україна, керуючись нормами міжнародного права, виконала свої зобов’язання щодо визнання рішення міжнародного суду. У визнанні вердикту міжнародного суду, не дивлячись на очевидну суперечливість характеру рішення та природи походження аргументів для обґрунтування подібного рішення, уряд України виявив чинну повагу до міжнародного права та закону. Врегулювання конфлікту навколо о. Зміїний за думкою української сторони, мало стати початком якісно нового періоду у двосторонньому діалозі з Румунією, проте практика подальших відносин показала помилковість такого припущення.

Підтвердженням такої тези стала реакція Румунії на рішення від 17 вересня ц.р. комітету з впровадження конвенції ЕСПОО щодо розгляду пропозиції України стосовно порушень з боку офіційного Бухареста положень Конвенції ООН щодо оцінки впливу на середовище у транскордонному контексті під час реалізації своїх проектів в дельті Дунаю, коли офіційні органи та ЗМІ Бухаресту виступили з низкою негативних заяв та публікацій антиукраїнської спрямованості.

Тому в контексті вищенаведеного вбачається доцільним зробити невеликий екскурс в сферу більш узагальнених понять. Так, згідно теорією видатного англійського вченого в області історичної науки Арнольда Тойнбі, двома основними структуроутворюючими стовпами суспільства західної цивілізації зразка кінця ХІХ – початку ХХ ст. були націоналізм та індустріалізація. Соціальні потрясіння ХХ ст. змусили європейських політиків вдатися до фундаментальної переоцінки існуючого політичного та суспільного порядку. Результатом даного процесу переосмислення став суспільно-політичний устрій ЄС, який у багатьох своїх аспектах збігається з вченнями Карла Попперса щодо моделі «відкритого суспільства».

Розглядаючи процес розширення ЄС як процес інтеграції суспільств різноманітних за своєю природою в одну інтегральну, цілісну систему, необхідно зазначити, що подекуди небажання певних країн-членів інтегрувати свої власні національні, позасистемні інтереси, амбіції та плани у загальносистемний стратегічний план дій ЄС, гетерогенність та подекуди відчуженість суспільств країн-членів союзу, їх цивілізаційно-ментальних орієнтирів, формує істотну загрозу для цілісності системи ЄС, її структурності та подальшого оперування.

Зокрема, членство в ЄС передбачає наявність певного пройденого шляху країни-кандидата та адекватність її показників вступу до союзу як в матеріально-фізичному стані (рівень добробуту, впровадження та успішність реформ, тощо) так і в цивілізаційно-світоглядному сенсі, а саме освідомлення та впровадження «європейських політичних стандартів та парадигм» у соціальній, економічній політиці та в системі міжнародних відносин. Зробивши якомога загальніший аналіз економічної та зовнішньополітичної діяльності Румунії дедалі обгрунтованішою постає теза, стверджуюча, що Румунія була прийнята до лав ЄС на так би мовити «політичній хвилі» і не відповідає у повному обсязі вимогам та стандартам ЄС.

У зв’язку з тим, що у зовнішній та економічній політиці Румунії домінує парадигма протекціонізму та націоналізму, поняття, які є антиподами моделі відкритого вільного суспільства, на засадах якого будувався сам ЄС, згадані дії Бухаресту виглядають доволі дивними. Також Європейський Союз, як апологет Західно-цивілізаційної моделі економічних відносин, сповідує принципи вільної конкуренції, вільного ринку та відкритих можливостей, живе в економіці за принципами відкритого капіталізму, тобто простіше – виграє той актор в економічному полі, в якого рівень показників та потенціалу щодо виробництва вищий за інших конкурентів.

Рефлектуючи дану тезу на контекст спору України та Румунії щодо господарської діяльності в гирлі дельти Дунаю, необхідно зазначити, що предметом спору виступає не екологічний аспект транскордонної діяльності, а фактично намагання Румунії зупинити механізм застосування ринкового принципу щодо оперування каналами Чорне море – Дунай. Так, Сулінський канал, наразі основний оперуючий канал, який сполучає Чорне море - Дунай та далі до Європи, є неконкурентоспроможним по відношенню до проектів каналів Чорне море – Дунай української сторони. Більше того, перший реалізований проект України - канал через гирло Бистре - вже на першому етапі запуску функціонування продемонстрував серйозні досягнення та спричинив відтік 60 % товаровантажного обігу з каналу Сулінський.

Станом на 26 серпня 2009 р. по українському ГСХ «Дунай-Чорне море» пройшло близько 3 тисяч суден. До того ж, український ГСХ працює тільки в експериментальному режимі, на черзі введення другої черги робіт по поглибленню каналу. Українська влада встановила 14 центів податку на кожен кубічний метр вантажу суден, які проходять через канал, при цьому Румунія збирає 70 центів за кожен кубічний метр. Крім того, український ГСХ працює цілодобово та в обох напрямках в той час, як румунський Сулінський канал, працює лише вдень та тільки в односторонньому русі. Згідно з оцінками експертів, повномасштабне функціонування глибоководного суднохідного ходу через гирло Бистре приносило б Україні 50 млн. грн. щорічних прибутків.

Таким чином, український ГСХ перевершує румунський аналог за технічними та фінансовими-податковими показниками, матеріально-технічна інфраструктура українських портів пропонує більший потенціал для налагодження дедалі зростаючого товаровантажного обігу по транспортній артерії Чорне море – Дунай.

З урахуванням вищенаведеного можна сказати, що конкурентоспроможність бренду ЄС, який став найбільшим за масштабом політичних перетворень інтеграційним утворенням на світовому геополітичному ринку, залежатиме від того, чи усвідомить союз об’єктивну необхідність стримування дедалі агресивнішої зовнішньої політики Румунії та чи є в ЄС необхідний потенціал та ресурс політичної волі для застосування ефективного механізму припинення неправомірної діяльності її країни-члена, Румунії.

Повертаючись до все того ж Арнольда Тойнбі та спираючись на його теорії занепаду та розквіту цивілізацій, великих країн, теорії «виклику та відповіді», необхідно зауважити, що у конфлікті Румунії та України ЄС стоїть перед викликом, у відповіді на який, європейська спільнота повинна захистити інтегральність, цілісність системи, на якій базується союз.

Наразі відбувається ж те, що через пасивність керуючих адміністративних органів ЄС, через локальне проявлення амбіцій Румунії, ЄС в найближчому майбутньому може програти стратегічно. Адже, ресурсний потенціал румунських каналів є вичерпним та з огляду на дедалі зростаючі цифри товаровантажного обігу по Дунаю й зростаюче транзитне значення Чорноморського басейну, румунські канали можуть просто стати неадекватними потребам міжнародної торгівлі, тоді як український аналог зберігає вагомий потенціал, що в змозі забезпечити безперервне стабільне оперування транспортного коридору Чорне море – Дунай.

Окрім того, доволі агресивна політика Румунії є архаїзмом ХХІ сторіччя, яка окрім цього виступає дестабілізуючим фактором й у системі загальноєвропейської та чорноморської безпеки. Можна також казати, що згадані дії Бухаресту певним чином дискредитують ЄС в якості центра політичного тяжіння на європейському просторі.

Слід було б чекати, що прагнення Румунії затвердити за собою нову роль в Чорноморському регіоні, у якості одного з регіональних центрів сили, одного з регіональних лідерів, передбачає в першу чергу усвідомлення цією країною підвищеної відповідальності за розвиток системи регіональних відносин. Фактично ж Румунія діє в рамках концепції та понять політичного реалізму з приматом національних амбіцій, змагань за владу. Виходячи з цього, цікавим видається якими критеріями міркувань керується Румунія у проведенні своєї зовнішньої політики в регіональному вимірі – критеріями європейського світогляду чи азійського? Необхідно зазначити, що прагнення Румунії та природа її дій є результатом силового вакууму в Чорноморському регіоні, який створює Україна своєю пасивною непослідовною позицією в регіоні, адже саме Україна базуючись на її геостратегічному розташуванні та внутрішньому потенціалі, мала б бути третім центром сили в регіоні разом з Росією та Туреччиною.

Підводячи підсумок необхідно зазначити, що правлячій еліті Румунії, особливо після виборів нового президента 22 жовтня ц.р., доцільно було б переосмислити свою політику щодо Дунайських проток та щодо України зокрема. Масштаби зростання товаровантажного обігу по маршруту Чорне море – Дунай дозволяють розширювати поле постачальників транзитних послуг. Мабуть необхідно переосмислити застарілі підходи та методи, які продиктовані національним егоїзмом. В наш час потрібно дивитись у майбутнє та мислити масштабніше.

Наразі необхідно оперувати логікою цифр, прибутку та взаємного інтересу. У цьому контексті вбачається, що український ГСХ через свої характеристики має зайняти адекватне йому місце, бо економічні закони, як і фізичні діють без змін, не враховуючи суб’єктивних факторів. Окрім цього, збільшення транспортного потенціалу гирл Дунаю буде тільки сприяти ефективному функціонуванню транспортного шляху Північне море – Рейн – Дунай – Чорне море. Тому, налагодження діалогу Румунії та України, реалізація певного перезавантаження двосторонніх відносин могло б слугувати інтересам не тільки двох держав, але й інтересам ЄС в цілому. Також це стимулювало б розв’язання одного з вузлових протиріч у системі Чорноморського регіону.

З урахуванням наведеного вбачається, що для ЄС було б доцільно провести аналіз адекватності політики Румунії європейським та взагалі міжнародним стандартам поведінки на міжнародній арені і в той самий час визнати політику України як таку, що відповідає сучасним нормам та стандартам міжнародної спільноти.

Про існування позитивних ознак того, що ЄС розуміє важливість зазначеної теми може свідчити рішення імплементаційного комітету ООН з питань оцінювання впливу на довколишнє середовище в транскордонному контексті, в рамках конвенції ЕСПОО від 17 вересня ц.р. стосовно прийняття до розгляду звернення України щодо неправомірної діяльності Румунії в дельті Дунаю.

Звичайно, дотримання ЄС принципів незаангажованості створить умови для об’єктивного вивчення комітетом вищезгаданого звернення України, а підготовка об’єктивної доповіді, яка має бути оприлюднена навесні 2010 року, буде свідчити про незаангажованість ЄС у вирішенні спірних питань. Необхідно також зазначити, що від рішення імплементаційного комітету конвенції ЕСПОО залежатиме чи залишатиметься ЄС привабливим інтеграційним блоком, або дії Румунії накладуть негативний відбиток на міжнародній репутації ЄС, як об’єднання країн поділяючих новий політичний світогляд. Саме новий європейський світогляд є тим цементуючим фундаментом системи в середині ЄС, який дозволяє трансформувати гетерогенність «націй європейського дому» в монолітність «європейського дому націй».

В цілому ж, Україні необхідно зробити детальний аналіз свого євроінтеграційного досвіду з позицій політичного реалізму, а не ідеалізму та підбити попередні підсумки, які допоможуть визначити подальші кроки євроінтеграції.
Що ж стосується пересічного громадянина, то його погляд на ЄС формується передусім крізь призму політики сусідів України – членів ЄС, Румунії зокрема. В даному контексті мимоволі набивається логічне  питання: «Чи в таку Європу ми йдемо, брате?!»

Джерела інформації

1. Тойнби А.Дж. Постижение истории. - М.:Прогресс, 1991. - 736 с.
2. «Сброс Румынией ила в русло Дуная может привести к уменьшению территории Украины»// http://www.zn.ua/1000/1600/67294/
3. Татьяна Силина «Украина—Румыния: подводные камни в дунайских волнах»// http://www.zn.ua/1000/1600/67270/
4. «ДТ» став відомий список вимог України до Румунії відносно Дунаю»// http://www.dt.ua/1000/1600/67293/
5. Global Transboundary Protected Areas Network, Case Studies, Danube Delta: Romania and Ukraine// http://www.tbpa.net/case_11.htm
6. «Ukraine has expressed its anxiety caused by unfriendly actions of Romanian border authorities» //http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/ua/publication/content/4302.htm?lightWords=danube
7. Ukraine, Romania address Danube Delta problems// http://www.romanianewswatch.com/2008/11/ukraine-romania-address-danube-delta.html.