У травні 2007 року виповнилося десять років підписання українсько-російських базових угод щодо Чорноморського флоту. Водночас перебіг подій навколо присутності Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 2017 року свідчить, що вони досі суттєво впливають на взаємини між двома державами. Україна після підписання базових Угод внаслідок непродуманої на той час державної стратегії, коли брала гору політика ситуативна, націлена на досягнення короткострокових політичних домовленостей, одержала цілу низку невирішених проблем, що постійно нагадують про себе.

Підсумки десятиріччя функціонування та перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

Присутність іноземного військового формування на території України не можна порівнювати ні з присутністю американських військових у Європі, ні з будь-якими іншими прикладами базування, що існують у світі. Таке порівняння некоректне, адже військове співробітництво в рамках європейських і євроатлантичних інституцій ґрунтується на чіткій нормативно-правовій базі, що має загальні цінності й інтереси. Російська військова присутність в Україні такого підґрунтя не має.

Підписавши базові Угоди, Україна на 20 років законодавчо закріпила найбільшу за чисельністю серед країн СНД присутність іноземних військових формувань, не перебуваючи при цьому ні у військовому союзі з Росією, ні у Ташкентському пакті.

У світовій практиці не існує таких прикладів, коли іноземні військові формування на територіях держав орендарів мають театри, музеї, санаторії, школи, дитячі садки, бази відпочинку, а також широку мережу філій вищих навчальних закладів. Жодна держава світу, крім України, не створила таких комфортних умов для присутності іноземних військових формувань на своїй території впродовж двадцяти років лише за рахунок реструктуризації державного боргу. Реальність свідчить про те, що Україна програє як у політичному, так і економічному плані й фактично спонсорує перебування іноземного військового формування на своїй території. Державний борг України і збитки від неналежної орендної плати не надається до порівняння. За попередніми, опосередкованими підрахунками, неотриманні прибутки держави від цього становлять близько 20 млрд. дол. США.

Тема Чорноморського флоту, що була штучно «роздута» під час переговорного процесу політиками для демонстрації політичної активності й відволікання уваги виборців від актуальних економічних і політичних проблем, продовжує використовуватися в спекулятивних цілях.

Однак після підписання базових Угод з Чорноморського флоту частина домовленостей, які повинні бути врегульовані додатковими угодами, за десять років залишилися невирішеними. Водночас, виявляючи конструктивний підхід і добру волю, Українська сторона позитивно вирішила значну частину проблемних питань Російської сторони, які не передбачені базовими Угодами, зокрема:

• провела взаємозаліки за заборгованістю Чорноморського флоту Російської Федерації за надані комунальні послуги й здійснені роботи на українських підприємствах в його інтересах;
• погодилася на експорт за межі України військового майна Чорноморського флоту, що вивільнялося після розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР;
• погодилася на відкриття на аеродромі Кача (м. Севастополь) пункту пропуску через державний кордон України;
  вирішила питання щодо функціонування російських загальноосвітніх шкіл у місцях дислокації військових формувань Чорноморського флоту;
• погодилася на існування в місті Севастополі філії Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова;
• внесла зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 863 щодо спрощеного порядку перетинання державного кордону України військовослужбовцями, кораблями й суднами Чорноморського флоту Російської Федерації, які тимчасово перебувають на території України;
• дозволила провести заміну 22 літаків морської авіації Чорноморського флоту Російської Федерації Су-17 на Су-24 і перебазувати ракетний корабель «Самум».

Тоді як Російська сторона з 1998 року не вирішила жодного з проблемних питань, що їх ставила Українська сторона, зокрема:

• щодо юридичного оформлення оренди земельних ділянок і об’єктів, проведення у зв’язку із цим заходів з інвентаризації й паспортизації;
• щодо використання ЧФ РФ земельних ділянок і об’єктів, що не ввійшли у Додатки № 2 та № 3 до Угоди про параметри поділу Чорноморського флоту, якими він безпідставно користується на території України;
• щодо суборенди земельних ділянок і об’єктів;
• щодо дій Чорноморського флоту Російської Федерації, який базується на території України, у разі виникнення кризової ситуації;
• щодо впорядкування використання Чорноморським флотом державної символіки на території України.

При цьому необхідно наголосити, що до цього часу юридично не врегульовані домовленості Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України:

• відповідно до статті 4, пункт 2 Російська сторона щорічно, до 1 січня, за погодженим сторонами переліком інформує Українську сторону про загальну чисельність особового складу та основних озброєнь Чорноморського флоту Російської Федерації, що перебуває на території України. Питання остаточно невирішене;
• відповідно до статті 8, пункту 5 порядок використання сторонами системи навігаційно-гідрографічного забезпечення (далі – НГЗ) безпеки судноплавства в Чорному і Азовському морях визначається окремою угодою.

Водночас у Додатку № 2 (пункт 15 – Об’єкти гідрографічної служби) – до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри розподілу Чорноморського флоту визначено: перелік засобів навігаційного обладнання, об’єктів та інфраструктури Гідрографічної служби Чорноморського флоту, які перебувають на території України, буде остаточно погоджений у рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією про навігаційно-гідрографічне і гідрометеорологічне забезпечення безпеки мореплавства в Чорному і Азовському морях. Угода не підписана, об’єктами НГЗ незаконно управляє ЧФ РФ.

Таким чином, взаємини сторін у питаннях перебування та функціонування Чорноморського флоту відповідно до положень базових і додаткових угод, а також міжнародних норм до цього часу не врегульовані.

Як свідчить досвід перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України та імплементація базових угод, спроби Києва будувати відносини з Москвою на «братніх» принципах є наївно-утопічними. Міждержавні відносини повинні базуватися виключно на пріоритетності національних інтересів.

Утім, підписання у 1997 році Угод щодо Чорноморського флоту не вирішило ці проблеми, а лише їх законсервувало. Адже до цього часу так і не вдалося втілити у життя низку домовленостей, що пов’язані з виконанням положень базових Угод.

Час підтвердив, що Угоди лише дозволили закріпити російську військову присутність на території України, принаймні на 20 років, і можливість впливати таким чином на її зовнішню політику, не зазнаючи при цьому практично ніяких фінансових витрат.

Звернемося до найбільш резонансних питань, що пов’язані з проблемою навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства, суборендою об’єктів, інвентаризацією земельних ділянок та об’єктів, якими користується ЧФ РФ, та питанням орендної плати.

Лише знання сутності цих питань, історії їх виникнення може дати чітке пояснення аргументації позиції сторін у переговорному процесі.

На жаль, проблеми, що здавалося б, мали розглядатися професіоналами, стали темою для спекуляцій, причому частіше за все з політичним підтекстом. Попри те, що питання мають більш технічне, ніж політичне підґрунтя, на яке, зазвичай полюбляють посилатися деякі політики та засоби масової інформації. Не дивлячись на це, в інформаційний простір систематично вкидаються провокаційні, безпідставні твердження про «ревізію» базових Угод з боку Української сторони.

Як безпосередній учасник переговорного процесу, підготовки проектів базових та додаткових Угод щодо Чорноморського флоту, пропоную ознайомиться з неупередженою інформацією деяких проблем перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України - проблемні питання

Після підписання в травні 1997 року базових угод щодо ЧФ РФ було знято з порядку денного гостру і певною мірою вибухонебезпечну проблему у відносинах України та Російської Федерації.

Водночас ця проблема залишається найскладнішою у всьому комплексі українсько-російських взаємин і є головним гальмівним фактором на шляху до їхньої стабільності та подальшого поглиблення.

Питання, пов’язані зі строками перебування ЧФ РФ на території України, та незавершеність подальшого юридичного оформлення домовленостей, що зафіксовані в базових Угодах, не тільки не втратили сьогодні свого значення, але й набули ознак своєрідного індикатора розвитку взаємин між Україною та Російською Федерацією.

Можна стверджувати, що присутність ЧФ РФ дає можливість Росії значною мірою впливати на політичну та економічну ситуацію в Україні.

Для України проблема присутності ЧФ РФ на її території має особливе значення тому, що вона значно впливає на національну безпеку та національні інтереси і є суттєвим чинником під час вирішення політичних та економічних питань з Російською Федерацією. Ця присутність зачіпає відповідні інтереси центральних та місцевих органів влади України, і через невирішеність окремих питань перебування ЧФ РФ становить як політичну, так і соціально-економічну проблему.

Так, одним з аспектів діяльності командування ЧФ РФ є здійснення впливу на соціально-політичне становище на території АРК шляхом сприяння поширенню антиукраїнських, антидержавних настроїв та розпалення національної ворожнечі між російськомовним, українським та кримськотатарським населенням Криму. Дестабілізуючу роль у соціальному середовищі АР Крим відіграють також осередки проросійських громадських організацій, які підбурюють антиукраїнські настрої.

Окремо варто наголосити на такій особливості підходу Російської сторони до вирішення проблемних питань, як потужне інформаційно-ідеологічне супроводження переговорів. З цією метою, а також для формування вигідної для себе громадської думки росіяни використовують друковані та електронні засоби масової інформації як у Росії, так і в Україні, привертаючи через них увагу громадськості до тих чи інших дій з боку України, при цьому у більшості випадків позиція Української сторони подається у негативному контексті.

Водночас до цього часу лунають заяви деяких представників українського істеблішменту, які мають емоційний, не досить аргументований характер, що у подальшому негативно впливає на імідж держави та позитивне вирішення проблемних питань з ЧФ РФ. Відсутність у Секретаріаті Президента України, апараті Ради національної безпеки і оборони України, Кабінеті Міністрів України та центральних органах виконавчої влади відповідних структур, або державних експертів, які здійснюють моніторинг з цих питань, професійно володіють всім комплексом проблеми ЧФ РФ та здатні готувати пропозиції вищому керівництву, призводить до прийняття не завжди виважених рішень.

Головним негативним чинником, що впливає на виконання базових Угод з питань тимчасового перебування ЧФ РФ на території України, залишилася позиція України щодо продовження переговорного процесу з усього комплексу невирішених питань, що були запропоновані Російською стороною.

Українська сторона так і не стала на позицію, на якій неодноразово наголошував Президент України, стосовно базових Угод з ЧФ РФ, а саме: «...Ми успадкували зобов’язання – російський Чорноморський флот перебуватиме на території України до 2017 року, порушувати домовленості ми не будемо. З іншого боку, ми хочемо вдосконалити ці домовленості...». Президент України, виступаючи на початку березня 2006 року перед студентами Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, ще раз підтвердив, що в переговорах із Росією в рамках Підкомісії з Чорноморського флоту питання про ревізію підписаних угод не ставиться, мова йде про необхідність імплементації їхніх положень: «У жодному разі не ставиться питання про ревізію раніше підписаних угод або домовленостей, у тім числі й строків перебування цього флоту на території України. Мова йде про інше – як здійснюється імплементація деяких положень цих угод». Ціль подальших українсько-російських переговорів – це приведення «у відповідність із Угодами реального положення речей».

Водночас після проведення аналізу виконання базових Угод, вироблення пропозицій та надання їх відповідним органам центральної влади з метою удосконалення переговорного процесу вони так і не були враховані. Очевидним є те, що сучасний переговорний процес із вирішення питань перебування ЧФ РФ на території України має відбуватися на підґрунті домовленостей, що визначені базовими угодами, а не на розгляді проблемних питань, у яких зацікавлена Російська сторона. Адже зафіксовані домовленості в базових Угодах, що діють вже більше десяти років, Російською стороною не виконуються.

Несміливі, а часом непослідовні намагання Української сторони привести функціонування та перебування ЧФ РФ у рамки базових Угод дають поштовх для ініціювання Російською стороною розгляду нових питань у своїх інтересах.

Практичний досвід застосування базових угод і виконання їх положень свідчить про постійне намагання Російської сторони вирішувати тільки ті питання, які дозволяють посилювати вплив на соціально-політичну ситуацію в Севастополі та інших пунктах базування на території України, в яких тимчасово дислокуються військові формування ЧФ РФ. Такі висновки не безпідставні.

Це підтверджується тим, що 13 липня 2007 року у штабі ЧФ РФ у Севастополі пройшло виїзне засідання Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки, лейтмотивом якого було забезпечення виконання найважливіших військово-політичних завдань.

Метою засідання була оцінювання стану та оптимізація нормативно-правового регулювання діяльності ЧФ РФ, виявлення, а надалі – і вирішення проблем, що негативно впливають на виконання флотом військово-політичних завдань з реалізації національних інтересів Росії в регіоні.

В першу чергу було розглянуто стан і проблеми нормативно-правового регулювання діяльності Чорноморського флоту Росії. Парламентарі, представники російських органів державної влади та командування дали оцінку нормативно-правовим актам, що існують, та обговорили пріоритети законопроектної діяльності верхньої палати російського парламенту в сфері забезпечення національної безпеки Росії.

На засіданні було констатовано, що чинна міжнародно-договірна та нормативно-правова база в цілому, дозволяє вирішувати поставлені перед ЧФ завдання. Однак, як зазначалось під час обговорення, існують фактори, які впливають на забезпечення національних інтересів Росії в Чорноморському регіоні, довгострокове та ефективне функціонування основної бази ЧФ РФ в Севастополі.

Такими негативними факторами Російська сторона вважає непогодженість правових підстав для заміни озброєння та техніки флоту, а також низький рівень взаємодії сил і засобів ЧФ РФ і ЗС України з попередження потенційних терористичних загроз, забезпечення протиповітряної оборони, організації та несення гарнізонної і вартової служби.

Занепокоєння російської сторони викликають обмеження:

• у бойовій підготовці флоту (виїзне засідання Комітету РФ висловилося також за необхідність підготовки пропозицій щодо корегування координат морських полігонів бойової підготовки та поновлення спеціальних робіт 31 НВЦ);
• проведенні робіт з модернізації озброєння та техніки;
• недосконалий механізм постачання матеріально-технічних засобів, медичного устаткування та ліків.

Порядок вивезення на російську територію надлишків боєприпасів, що зберігаються в арсеналах, на складах і базах флоту, невизначений. При цьому було підкреслено, що необхідно розробити механізми вивезення зайвих боєприпасів ЧФ РФ з території України без застосування процедур експортного контролю та митних платежів, а також обороту брухту і відходів зі змістом дорогоцінних матеріалів, що утворяться у військових частинах ЧФ.

Питання соціально-правового статусу військовослужбовців, військових пенсіонерів, цивільного персоналу та членів їхніх родин потребують удосконалення. Проблеми в реалізації прав власності на житло в місцях дислокації формувань ЧФ РФ на території України не вирішені. На засіданні висловилися за створення механізмів передачі (з урахуванням особливостей місцевого законодавства) житлових приміщень у власність тим військовослужбовцям ЧФ, які звільняються в запас і обирають місцем проживання Україну.

Значна увага на засіданні була приділена питанню розширення нормативно-правової бази та спрощенню процедур для військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Було підкреслено, що існує необхідність внесення змін в одну зі статей міжурядової російсько-української Угоди про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності ЧФ РФ на житловий фонд і об’єкти соцкультпобуту в місцях дислокації його військових формувань на території України. На думку Російської сторони, нова редакція документа має припускати можливість забезпечення військовослужбовців ЧФ РФ, які звільняються, якщо вони прибули для проходження служби на територію України до 1998 року, житловою площею на території України за рахунок коштів Росії; а для тих, хто проходив службу після 1998 року, – житлом на території Російської Федерації.

Крім того, вважається за потрібне ініціювати наділення органів приватизації України в місцях дислокації ЧФ правом здійснювати на підставі рішень уповноваженого Російською стороною органу приватизацію зареєстрованих у російській власності квартир у власність військовослужбовців, що звільняються зі складу флоту.

Засідання, виходячи з необхідності оптимізації нормативно-правового регулювання діяльності ЧФ як стратегічного компонента забезпечення національної безпеки Росії, рекомендувало Верхній палаті російського парламенту продовжити моніторинг правозастосовної практики в сфері військово-морської діяльності, результати якого включити в щорічну доповідь Ради Федерації «Про стан законодавства Російської Федерації». Було запропоновано Комісії Ради Федерацій з національної морської політики підготувати та направити до Уряду країни пропозиції щодо вдосконалювання нормативно-правового регулювання діяльності ЧФ РФ на території України.

У підсумковому документі засідання зверталася увага на те, що Міністерству освіти та науки РФ слід визначити завдання щодо розроблення та вжиття заходів з підтримки та розширення мережі філій російських навчальних закладів, які надають освітні послуги для військовослужбовців ЧФ РФ та членів їхніх родин, а також громадян закордонних держав.

Особлива увага засідання була приділена питанням:

• розширення інформаційної підтримки зовнішньої та внутрішньої політики Росії, сприяння розвитку всебічних зв’язків із співвітчизниками та забезпечення сприятливого інформаційно-культурного середовища в АР Крим. Для цього пропонувалося розглянути можливість створення в Севастополі представництва Росзарубіжцентру;
• необхідності активізації роботи зі зміцнення позицій російської мови та просуванню російської культури в місцях дислокації Чорноморського флоту РФ у рамках «Року російської мови». Було підкреслено потребу в підтримці культурно-розважальних установ і засобів масової інформації ЧФ РФ.

Учасники засідання звернулися до Громадської палати РФ щодо можливості розглянути проблеми перебування ЧФ РФ на території України, правового статусу та соціального забезпечення військовослужбовців, військових пенсіонерів і членів їхніх родин, співвітчизників, що проживають в Автономній Республіці Крим, а також активізувати діяльність з розширення позитивного впливу на суспільно-політичну та інформаційно-культурну ситуацію в місцях базування російського флоту.

Виходячи з вищенаведеного, можна очікувати, що ці питання у найближчій перспективі будуть стояти у порядку денному переговорного процесу Підкомісій з питань функціонування та перебування ЧФ РФ на території України.

Таким чином, основною метою висування додаткових питань з боку Російської сторони та здійснення відповідних заходів щодо їх реалізації було і залишається відновлення та зміцнення втрачених в ході поділу ЧФ колишнього СРСР позицій РФ щодо військового та військово-політичного домінування у Криму, всебічне закріплення присутності військових формувань ЧФ РФ на території України та створення умов для пролонгації базових угод.

Безсумнівно, ці додаткові питання, що безпосередньо торкаються інтересів ЧФ РФ на території України, будуть ініціюватися Російською стороною.

Питання припинення дій базових Угод з Чорноморського флоту та проблеми його виведення з території України

За домовленостями, що визначені у базових Угодах щодо Чорноморського флоту, його перебування на території України обмежено терміном 20 років, який спливає 28 травня 2017 року.

Україна як суб’єкт міжнародного права може ініціювати розгляд і приймати рішення з будь-якого питання, що пов’язане з тимчасовим перебуванням іноземного військового формування на своїй території, адже це входить до сфери її державних інтересів.
Одним з таких питань є прийняття рішення про припинення дій базових Угод з Чорноморського флоту з 28 травня 2017 року. З прийняттям такого рішення держава чітко заявляє про свою позицію стосовно майбутнього перебування іноземних військових формувань на своїй території.

Актуальність розгляду питання виведення військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації з території суверенної держави як для України, так і Російської Федерації вже сьогодні беззаперечна. Лише у конструктивному діалозі сторін можливо досягти взаєморозуміння у політичних, фінансових, майнових, соціальних та інших аспектах.

Започаткувати діалог Українська сторона запропонувала Російській стороні на підставі меморандуму (лат. memorandum – те, про що слід пам’ятати). Його підписання сторонами засвідчує готовність сторін до конструктивного діалогу з питання врегулювання визначеної проблеми.

Підготовка сторонами відповідного нормативно-правового акта про виведення військ – складний, клопіткий, довготривалий, але вкрай необхідний процес для держав, які декларують стратегічне партнерство.

Наївно покладатися на те, що комплекс проблем, пов’язаних з підготовкою відповідних документів, не кажучи про сам процес виведення, можна вирішити у чітко визначений час. Адже головною перешкодою початку діалогу залишається відсутність політичного рішення з боку Російської сторони.

Іноземний досвід виведення військових формувань дозволяє визначити головні проблеми, які слід вирішувати вже сьогодні. Вони пов’язані з вирішенням в першу чергу фінансових, майнових, соціальних питань та підготовкою відповідної інфраструктури.

Неготовність берегової інфраструктури, причального фронту не дозволить здійснити перебазування корабельного складу. Найбільш складним та довготривалим процесом буде переміщення значної кількості техніки, озброєння, боєприпасів та майна. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами для цього будуть необхідні тисячі умовних вагонів. Лише один приклад: на базах, складах та арсеналах Чорноморського флоту зберігається близько тисячі умовних вагонів боєприпасів, що підлягають утилізації.

Проблема виведення іноземного військового формування значною мірою стосується і Української сторони, якій вже сьогодні необхідно проводити розрахунки, що пов’язані з фінансовими, економічними, майновими та соціальними питаннями.

Висновки

Проблема Чорноморського флоту Російської Федерації на території України не є вирішеною остаточно.

Російська сторона відстояла так званий «пакетний» підхід до підписаних угод, що дозволяє на майбутніх переговорах з Україною щодо пролонгації базових угод з Чорноморського флоту всі без винятку питання вирішувати на основі положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство від 31 травня 1997 року та у нерозривному зв’язку з ними. Будь-які спроби української сторони відмовитися від пролонгації базових угод з Чорноморського флоту мають реальну загрозу пред’явлення російською стороною в такому випадку територіальних претензій.

Катастрофічна економічна ситуація в Україні була дієвим важелем для російської сторони щодо примушення керівництва України йти на серйозні поступки під час переговорів з підготовки та підписання основних міждержавних угод, які внаслідок цього несуть у собі сліди поспіху, правової недбалості та багато в чому не відповідали реаліям. Така політика керівництва державою була помилковою і, як свідчить час, себе не виправдала.

Підписаний «пакет» угод, що був нав’язаний російською стороною важко оцінювати як результат компромісу, адже в умовах політичного та економічного тиску українська сторона мала мізерний шанс вибору з пріоритетів, які необхідно відстояти і чим для цього доводиться жертвувати.

Внаслідок підписання базових угод з Чорноморського флоту, Російська сторона змогла, принаймні на 20 років, закріпитися на території України. Однак це лише один з головних наочних результатів, за яким приховується більш значуща проблема: десятирічна проблема, пов’язана з ЧФ, між двома державами зводиться до одного принципового питання: залишиться Україна в орбіті військово-політичного впливу Росії, чи здобуде незалежність від нього та увійде в іншу глобальну військово-політичну систему. Намагання Російської сторони зберегти основну базу Чорноморського флоту в Севастополі після 2017 року свідчить про те, що Україну як і раніше розглядають в орбіті російської військово-політичної стратегії.

Стан реалізації домовленостей, що визначені у пакеті базових угод, переконливо свідчить, що після підписання низки додаткових Угод 16 березня 2000 року, які у більшості своїй визначають зобов’язання Української сторони, подальша підготовка проектів Угод, що стосуються питань діяльності ЧФ РФ на території України, та їхнє підписання залишаються невирішеними.

Водночас існує також низка проблемних питань, що не знайшли свого відображення у базових Угодах, але їхнє вирішення має принциповий характер.

У першу чергу це стосується врахування так званої проблеми «магніту бази». Будь-яка іноземна військова база, що розміщується на території суверенної держави, у разі війни є своєрідним магнітом для завдання по ній першочергового удару з боку потенційного противника. Україна як держава-орендодавець стає заручником такої ситуації. Тому для запобігання виникненню обставин, за яких Україна може бути втягнута у збройний конфлікт, воєнні дії або стати державою-агресором через участь у таких діях військових формувань ЧФ РФ, що базуються та дислокуються на території України, – це питання має бути вирішене шляхом укладання додаткової Угоди.

Існують і проблемні питання економічного характеру, що пов’язані з установленням порядку сплати податків на прибутки, які надходять з різноманітних джерел (у тому числі й суборенди об’єктів). Питання регламентації порядку застосування неасигнованих фондових організацій, які розташовані на відповідних «об’єктах» (кафе, бари, громадські клуби, театри, музеї, газети та інше), також потребує врегулювання.

Значний вплив на вирішення проблемних питань, пов’язаних з функціонуванням та перебуванням ЧФ РФ на території України, здійснюють самі базові угоди, які містять низку питань нормативно-правової невизначеності (помилки та посилання на документи, які не обумовлені угодами) і потребують уточнення. Без уточнення положень базових угод на підставі положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів подальший діалог сторін з будь-якого питання не буде мати позитивних перспектив.

Досвід роботи Підкомісії з питань функціонування та перебування ЧФ РФ на території України переконливо свідчить, що Російська Федерація, укладаючи додаткові угоди або вирішуючи проблемні питання «в розвиток положень Угод з Чорноморського флоту», лише намагається розширити можливості використання своєї присутності на території України. Тому необхідно відмовитися від практики першочергового розгляду проблемних питань, що пропонуються Російською стороною, до вирішення домовленостей, які визначені базовими Угодами.

На теперішній час не можливо переконливо відповісти на запитання, яким чином після закінчення дій базових угод у 2017 році будуть розвиватися події навколо перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Позиція української сторони базується на перехідних положеннях Конституції та базових угод, дія яких у 2017 році закінчується.

Офіційна позиція російської сторони не дає відповіді на це питання, адже у відповідності із Морською Доктриною Російської Федерації, затвердженої Президентом Росії В. Путіним, захист території Російської Федерації з морських напрямків, її суверенітету на внутрішні морські води, територіальне море, включаючи регіон Чорного моря, «ставиться до категорії вищих державних пріоритетів».

При цьому в Морській Доктрині поставлено завдання зберегти базування Чорноморського флоту у місті Севастополі на тривалу перспективу.

За підсумками Наради з військово-дипломатичних питань Азово-Чорноморського регіону 17 вересня 2003 року Президент Росії В. Путін підкреслив, що це зона стратегічних інтересів Росії, яка «забезпечує прямий вихід Росії до найважливіших глобальних транспортних маршрутів, у тому числі енергетичних».

З метою зміцнення позицій Російської Федерації в регіоні ухвалено рішення про створення додаткового пункту базування Чорноморського флоту в Новоросійську. У той же час підкреслювалося, що рішення про розвиток системи базування Чорноморського флоту на Кавказькому узбережжі Росії «не зазначає, що ми будемо залишати нашу Основну базу в Севастополі».

Таким чином, чи трансформуються на сьогоднішній день міждержавні відносини між Україною та Росією у справжнє стратегічне партнерство, чи після закінчення двадцятилітнього терміну так званої оренди суперечки навколо перебування Чорноморського флоту на території України спалахнуть із новою силою – покаже час.