Аналіз економічного розвитку країн-лідерів показує, що можливість їхнього входження в першу десятку забезпечило їм своєчасне залучення в економіку саме інноваційного чинника. Відомо, що інноваційна діяльність пов’язана, перш за все, з можливістю отримання окремими суб’єктами господарювання конкурентних переваг в умовах сучасного ринку. Отже, саме економічна складова має домінувати при формулюванні та оцінюванні кінцевих результатів інноваційної діяльності.

У січні 2009 року у Празі (Чеська Республіка) за участі Президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу та чеського Прем’єр-міністра Мірека Тополанека відбулася офіційна церемонія відкриття Європейського року креативності та інновацій - 2009 (далі – Європейський Рік) під девізом «Уявляй. Створюй. Будь інноваційним».

В Україні нажаль за останні роки через непослідовність у проведенні та низьку ефективність науково-технічної та інноваційної політики спостерігаються тенденції до закріплення технологічного відставання від розвинених країн світу. Наслідком цього стало зменшення кількості інноваційне активних підприємств, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості та зниження рівня конкурентоспроможності економіки України.

При зростанні обсягів фінансування з державного бюджету інновацій у промисловості майже в 22 разі (з 7,7 млн. грн. у 2000 році до 168 млн. грн. у 2008 році) і збільшенню тільки в 1,2 рази щорічних обсягів виконаних наукових прикладних досліджень (з 1978,4 млн. грн. у 2000 році до 2500,7 млн. грн. у 2008 році), питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової зменшилась (з 6,8% у 2000 році до 4% у 2008 році), а питома вага підприємств, які займались інноваціями, зменшилась в 4,3 рази (з 18% у 2000 році до 4,2% у 2008 році). Також зменшилась в 14 разів (з 15 323 у 2000 році до 1095 у 2008 році) загальна кількість освоєних ними інноваційних видів продукції.

За минулі роки через непослідовність державної політики щодо підтримки наукової та науково-технічної сфери відбулося суттєве «вимивання» на користь інших країн носіїв нових знань українського походження та, особливо, здобутих ними результатів.

В рейтингу конкурентної економіки Всесвітнього економічного форуму Україна за 2007-2008 роки посіла лише 73-тє місце проти 69-го місця у цьому ж рейтингу за 2006-2007 роки. До десятки лідерів увійшли: США – 1 місце, далі: Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Велика Британія, Нідерланди. Серед країн СНД найвище місце посіла Росія – 58, далі йдуть: Казахстан – 61, Узбекистан – 62, Азербайджан – 66, Грузія – 90, Вірменія – 93, Молдова – 97. Останнє – 131 місце у рейтингу зайняла економіка Чаду.

Рейтинг Всесвітнього економічного форуму розраховується за 12-ма показниками, а саме: інституції; інфраструктура; макроекономічна стабільність; система охорони здоров’я та середньої освіти; система вищої освіти і підвищення кваліфікації; ефективність товарних ринків; ефективність ринку праці; розвиненість фінансового ринку; технологічна готовність; розмір ринку; розвиток бізнесу та інновацій.

Аналіз економічного розвитку країн-лідерів показує, що можливість їхнього входження в першу десятку забезпечило їм своєчасне залучення в економіку саме інноваційного чинника. Відомо, що інноваційна діяльність пов’язана, перш за все, з можливістю отримання окремими суб’єктами господарювання конкурентних переваг в умовах сучасного ринку. Отже, саме економічна складова має домінувати при формулюванні та оцінюванні кінцевих результатів інноваційної діяльності.

Вплив інноваційного фактору на економіку країни має відбуватися шляхом узгодження інноваційної політики з науково-технічною, бюджетно-фінансовою, грошово-кредитною, промисловою та зовнішньоекономічною політикою за умови досягнення єдності інтересів та злагоджених взаємовідносин між суспільством, державою, владою, бізнесом, громадськими і науковими інституціями.

Ефективна робота всієї системи таких інституцій, яка по суті є механізмом створення, розповсюдження та використання знань, втілених у нових продуктах і технологіях, і стає підґрунтям істотного прискорення економічного зростання країн та фактично реалізується в межах розвитку національних інноваційних систем.

Таким чином, результатом інноваційної діяльності є конкурентоспроможна високотехнологічна продукція, яка, по-перше, посилює позиції національного товаровиробника на світовому ринку та, по-друге, забезпечує підвищення конкурентоспроможності економіки країни у світових рейтингах.

В сучасній Україні присутні всі ланки господарського механізму, здатного продукувати конкурентоспроможну продукцію. На часі завдання організації їх ефективної взаємодії з огляду на потрібний державі результат. Отже, основним змістом державного управління інноваційним розвитком стає саме координація злагодженої роботи усіх ланок господарського механізму в межах національної інноваційної системи, налаштованого на продукування конкурентоспроможної високотехнологічної інноваційної продукції, на основі якої і має відбутися істотне прискорення економічного зростання країни та конкурентоспроможності її економіки.

Для досягнення нової якості життя людини та стабільного економічного зростання за визначеними національними пріоритетами Держінвестицій розробило проект розпорядження «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи».

Концепція містить нові концептуальні підходи до здійснення державної підтримки фундаментальних та прикладних наукових досліджень, які базуються, по-перше, на ринкових підходах до організації інноваційної діяльності, відповідно до яких, в першу чергу, мають підтримуватись ті фундаментальні та прикладні наукові дослідження, які забезпечать реалізацію економічної складової інноваційного процесу, та, по-друге, на вимозі узгодження державної науково-технічної та інноваційної політики, зокрема, при визначенні пріоритетів наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Концепція розвитку національної інноваційної системи є документом, який фіксує платформу, яка забезпечуватиме програмоване створення в Україні конкурентоспроможного на світовому ринку товару за рахунок трьох системних нововведень.

Першим системним нововведенням є ринковий підхід до організації інноваційної діяльності. Інноваційна діяльність є суто економічна діяльність, успішність якої визначається отриманим прибутком, а не вкладеними зусиллями. Тому при її провадженні треба відштовхуватись, перш за все, від прогнозного ринкового «попиту» на товар, що створюється, а не від «пропозиції», з якої ще треба «зробити» товар, і яка вже є в країні, в тому числі і з результатів наукової та науково-технічної діяльності.

Другим системним нововведенням є вимога термінового переходу в державному управлінні інноваційною сферою від галузевих до функціональних засад, основним механізмом реалізації яких має стати координація дій органів виконавчої влади через Міністра економіки.

Третім системним нововведенням є капіталізація інтелектуальної власності як механізму збільшення вартості основних фондів суб’єктів господарювання та стимулювання суспільства до розширеного відтворення інтелектуального капіталу нації.

На нашу думку, на сьогодні, при розробці державних цільових програм, на жаль, спостерігається певна фрагментаризація та розходження у системному прогнозуванні економічного і соціального розвитку, сталого розвитку і інноваційної діяльності. Державні замовники програм, якими в переважній своїй більшості є міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, не надто зацікавлені в оптимізації їх кількості та приведенні до вимог законодавства, оскільки це дозволяє розглядати невиконання програмних завдань та заходів як наслідок відсутності коштів, що виключає ймовірність настання відповідальності за неефективне виконання програми. В окремих випадках, програми стають підставою для додаткового фінансування основних функцій цих органів за рахунок коштів державного бюджету.

Це пов’язано з відсутністю дієвого механізму контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією Державних цільових програм. Впорядкування механізму формування, прийняття та контролю за реалізацією програм, що фінансуються з державного бюджету, ефективного використання та повернення бюджетних коштів шляхом прискореного впровадження результатів реалізації програмних заходів стає вкрай важливим, в тому числі і з огляду на поточну світову фінансову та економічну кризу.

Використання коштів державного бюджету на заходи різноманітного змісту об’єктивно потребують підвищення ступеня обґрунтування рішень щодо доцільності таких витрат. На даний час «пріоритетні напрями» державної політики на законодавчому рівні не визначені.

Крім того, заходи та завдання, зазначені в державних цільових програмах, здебільшого повторюються (дублюються). Існує велика кількість «малих» програм з ідентичними заходами та завданнями, котрі можна об’єднати в у більш великі державні цільові програми, тобто укрупнити. Разом з тим, багато програм з року в рік так і не фінансуються державою, такі програми також підлягають комплексному аналізу щодо їх доцільності.

Вирішення проблеми відсутності дієвих інституційних механізмів реалізації стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності можливо також шляхом оптимального об'єднання можливостей і зусиль освітянських, наукових, виробничих та ринкових структур, як основних учасників інноваційного процесу (Інноваційний процес: ідея (генерація нового знання) – дослідження (науково-технічний пошук шляхів реалізації ідеї) – впровадження (організація масового виробництва нового товару) – реалізація (отримання економічного результату від масового продажу товару на ринку): через утворення спеціальних об'єднань усіх, заінтересованих у кінцевому результаті, суб’єктів господарювання. У спеціальній літературі такі комплекси називають «інноваційними кластерами», «кластерами компетенції», «центрами компетенції», «точками зростання» тощо.

Економіка, що формується на основі кластерів, – це модель конкурентоспроможної та інвестиційне привабливої економіки, що забезпечує високий рівень та якість життя населення. Основна мета кластера – підвищити внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність його членів за рахунок комерційного і некомерційного співробітництва, наукових досліджень та інновації, освіти, навчання і заходів політики підтримки.

У нас є подібного роду приклади.

З метою формування сприятливих умов для залучення інвестицій в соціально-економічний розвиток міста Севастополя, Президент України Указом від 26 грудня 2008 року №1204 постановив підтримати пропозиції Севастопольської міської державної адміністрації щодо вжиття додаткових заходів, спрямованих на забезпечення комплексного розвитку міста. Було доручено створити робочу групу та розробити план додаткових заходів до залучення іноземних інвестицій для розвитку в місті енергетичного машинобудування, суднобудування, транспортного комплексу, харчової промисловості, житлового будівництва та інших заходів до соціально-економічного розвитку та забезпечення зайнятості населення та зменшення рівня безробіття у місті.

За минулий період робочою групою був проведений аналіз ситуації і підготовлений необхідний план. Відповідно до запропонованого плану передбачається значна участь державного бюджету у формуванні і розвитку інфраструктури міста. Це, і екологічні заході, і будівництво очисних споруд, і створення інженерного захисту протизсувних заходів, і будівництво другої черги полігона для твердих побутових відходів. Приділена серйозна увага очищенню акваторії бухти, а також розвитку і реконструкції промислової бази  Севастопольського морського торгівельного порту із будівництвом вантажних терміналів. Проте це усе витратні заходи і вони витрачають  значні  бюджетні кошти.

З оптимізацією ситуації необхідно активізувати ринкові механізми. Але на наш погляд головною особливістю запропонованого плану є заходи щодо залучення інвестицій у інноваційний розвиток регіону зі створення додаткової інноваційної інфраструктури з використанням існуючого освітнього та науково-технічного потенціалу регіону зі створення експортоорієнтованих і імпортозаміщувальних виробництв. Належний рівень мотивації наукових установ та суб’єктів господарювання до створення інноваційних структур є одним з основних питань успішного функціонування такої програми. З огляду на це державі доцільно проводити політику першочергової підтримки створення інноваційних структур за «ініціативою знизу», а саме інноваційного кластеру.

Мотивацією для утворення та діяльності інноваційної структури та суб’єктів господарювання, які входять до її складу, має бути прискорене створення нового конкурентоспроможного товару та отримання економічної віддачі від реалізації його на ринку. Заради цього інноваційна структура і створюється.

З урахуванням вимог Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», існуючого потенціалу і регіональних ініціатив, які надійшли до Держінвестицій, перспективним вбачається першочергове утворення таких десяти національних інноваційних кластерів:

«Енергетика сталого розвитку» (з центром у м. Київ, на базі наукового парку «Київська політехніка»), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології»;

«Нові машини» (з центром у м. Дніпропетровськ), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії»;

«Нові матеріали» (з центром у м. Харків), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій»;

«Технології інформаційного суспільства» (з центром у м. Київ, на базі наукового парку «Київська політехніка»), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації»;

«Біотехнології» (з центром у м. Львів), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій»;

«Нові продукти харчування» (Київська область), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості»;

«Транзитний потенціал України» (з центром у м. Одеса), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Транспортні системи: будівництво і реконструкція»;

«Нові технології природокористування» (з центром у м. Донецьк), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища»;

«Новітні силові установки та рушії» (з центром у м. Запоріжжя), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Виробництво засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів і пов'язаних з транспортом пристроїв та обладнання, комплектуючих виробів, розробка та впровадження новітніх технологій для їх складання (виготовлення)»;

«Інноваційна культура суспільства» (з центром у м. Київ, на базі Київського національного університету ім. Т.Шевченка), діяльність якого забезпечуватиме реалізацію стратегічного пріоритетного напряму інноваційної діяльності «Розвиток інноваційної культури суспільства».

Як ми бачимо з боку влади севастопольського регіону, його наукових освітніх і підприємницьких структур ще не було, на жаль, ініціативи по формуванню нових інноваційних напрямків, бажаємо щоб ця публікація стала стимулом для активізації інноваційних ініціатив севастопольського регіону по формуванню інноваційних кластерів.

Необхідно визначитись, що під кластером інноваційної активності розуміється сукупність базисних нововведень, сконцентрованих на певному відрізку часу і в певному економічному просторі. Кластерна форма організації інноваційної діяльності приводить до створення особливої форми інновації – «сукупного інноваційного продукту». Така інновація є продуктом діяльності декількох наукових фірм або дослідницьких інститутів що дозволяє прискорити їх поширення по мережі взаємозв’язків загалом регіональному економічному просторі України. Крім того, різноманітність різних джерел науково-технологічних знань і зв’язків полегшує комбінацію чинників досягнення конкурентних переваг і стає передумовою будь-якої інновації. Об’єднання в інноваційній кластер на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію всіляких технологічних винаходів, а певну систему поширення нових знань і технологій.

Мотивацією для працівників суб’єктів господарювання, які входять до інноваційних кластерів та приймають участь у реалізації відповідного проекту інноваційної діяльності інноваційної структури, має бути участь у отриманні прибутку в першу чергу від капіталізації об’єктів права інтелектуальної власності, що створюються під час реалізації проекту інноваційної діяльності інноваційної структури.

Європейський Рік розпочався на тлі поглиблення поточної економічної кризи і багато з доповідачів підкреслили, що надання поштовху до творчості та новаторства є частиною рішення. Ми не знаємо, наскільки затяжною або глибокою буде ця криза. Але коли вона закінчиться, саме ті, хто інвестував в креативність та інновації, будуть попереду всіх.

Джерела інформації

1. Указ Президента України від 11.06.1998 року № 615/1998 «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»
2. Указ Президента України від 11.07.2006 року № 606/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України»
3. Доручення Прем'єр-міністра України від 19.07.2006 року № 25104/1/1-06
4. Протокол № 34 засідання Урядового комітету з питань економічної політики та європейської інтеграції від 13 листопада 2007 року
5. Eurostat – Science and technology http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=1996,39140985&...science_technology&root=Yearlies_new_science_technology/I/I1/ir021
6. Ленчук Е. Б. Инновационный процесс в переходной экономике (на примере стран Центрально-Восточной Европы и СНГ) / Автореф.дис… д-ра экон. наук: 08.00.14 / Институт экономики РАН. – М., 2007.
7. OECD, ANBERD database, April 2005.
8. U.S. Census Bureau, Statistical Abstract of the United States: 2007.
9. Porter M. The Competitive Advantage of Nations. – New York: Free Press, 1990.
10. Dunning J.H., Narula R. Foreign direct investment and governments:catalysts for economic restructuring // Review of World Economics. – 1997. – Vol. 2. – № 133.
11. Инновационная экономика / Под ред. А.А. Дынкина, Н.И. Ивановой. – М.: Наука, 2004. – 352 с.
12. Гневко В.А. Формирование инновационной экономики в России // Экономика и управление. – 2004. – №2. – С. 100-103.
13. Одинцов С. В. Место и роль интеллектуального капитала предприятия в современном мире // Наука и промышленность России. – №10. – 2002.
14. Организация научно-технической деятельности в Республике Беларусь. Десятый выпуск. –Минск: ГУ ”БелИСА”, 2005. –176с.
15. Зотова Л., Еременко О. Инновации как объект государственного регулирования //Экономист. - 2004 - №7 –С. 34-40.
16. Симановский С.И. Наука в Израиле: современное состояние и проблемы // Вестник Российской Академии наук. – 2005. - № 3. – С. 260-266.
17. Мельников В. Перпективы развития транснациональных финансово-прпомышленных групп СНГ // Проблемы теории и практики управления. – 2000. - № 3. – С. 70-76.
18. Боголіб Т.М. Фінансування науки за кордоном / Фінанси України. – 2005. - № 4. – С. 46.