Проголошуючи морську перспективу і позиціонуючи себе як морська держава, Україна повинна мати відповідну морську міць, яка, значною мірою, визначається бойовим потенціалом її Військово-Морських Сил. Однак, соціально-економічна криза, що призвела до зниження воєнного потенціалу України, може породити спокусу не рахуватися з національними інтересами України не тільки в світовому океані, а навіть в прилеглих морях. Ступінь загроз національній безпеці України з морського напрямку визначається цілою низкою факторів. Найбільш вірогідними потенційними джерелами зовнішньої загрози і ризиками національній безпеці держави з морського напрямку сьогодні є:

• правова незавершеність визначення морських кордонів України з Румунією і Росією та виникаючі в наслідок цього спроби перегляду розділу акваторії і морського дна, посягання на ресурси виключної морської економічної зони України включно до політичного тиску з метою існуючого їх поділу;
• намагання Росії досягти ізоляції України та її витіснення з системи європейських міжнародних економічних стосунків, спроби відтіснити її від участі у транспортуванні вуглеводородів каспійського регіону;
• катастрофічне послаблення військово-морської потужності України на фоні гонки військово-морських озброєнь між Туреччиною і Росією, які борються за домінування в чорноморському басейні.

Слід відзначити, що морський простір – це не тільки загрози. Це і сфера співробітництва держав регіону в політичній, економічній галузях, розширенні миротворчих зусиль гуманітарного та воєнного характеру, в боротьбі з піратством і міжнародним тероризмом, діях з ліквідації наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій.

Про морську перспективу України: морська держава чи держава біля моря?

Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року визначає перспективу України як морської держави. «Геополітичні умови, наявність великих морських кордонів, вимагають мати Військово-Морські Сили ЗСУ, спроможні до дій щодо стримування, локалізації та нейтралізації збройного конфлікту на приморському напрямку, - визначено в документі, - водночас, вони повинні бути готовими до застосування не тільки в прибережній зоні, але й на значній відстані, у тому числі до дій у складі багатонаціональних корабельних угруповань та участі в міжнародних миротворчих операціях». [1]

Які ж шляхи для цього обрані керівництвом держави і Міністерством оборони? Звернемося до тієї ж «Білої книги».. З 2004 до 2015 року «зі складу ВМС буде виведено 24 бойових кораблів та катерів, подальше утримання яких недоцільно. Буде реформовано морську авіацію із залишенням у її складі 10 літаків і 20 вертольотів». Передбачається включення до складу ВМС дванадцяти нових кораблів та катерів і модернізацію п‘яти кораблів. [2]

ВМС будуть реорганізовані, як вказано в таблиці 1.

Як видно з таблиці, вивід з бойового складу ВМС більшості кораблів і бойових катерів запланований вже на 2004 – 2008 роки, а отримання нових, ще навіть не закладених, на 2010 – 2013 роки (зважте, що введений в бойовий склад ВМС в цьому році корвет «Тернопіль» простояв на стапелях «Ленінської кузні» понад 13 років). З такою динамікою, вже сьогодні ми маємо всього 16 бойових одиниць без будь якої гарантії поповнення бойового складу ВМС обіцяними дванадцятьма новими кораблями. Розглядаючи проблему з даної точки зору, виглядає цілком сумнівною теза про те, що «це дасть змогу при кількісному фізичному скороченні корабельного складу суттєво збільшити бойовий потенціал ВМС». [3]

Досвід чорноморських сусідів свідчить – більшість країн регіону, модернізуючи свої військово-морські сили, не відмовляються від «застарілих» озброєнь – модернізують їх у відповідності до вимог сучасних реалій. А ідучи на заміну кораблів на більш сучасні, здійснюють ротацію за принципом «корабель на корабель». Зрозуміло, такий підхід диктується як економічною доцільністю, так і потребою в утриманні бойового потенціалу флоту на належному рівні. І не треба далеко ходити за прикладами, наші найближчі сусіди і „квартиранти” – росіяни лише протягом 2000 – 2005 років на Чорноморському флоті модернізували під нові види озброєння ркр «Москва», скр «Сметливый» и «Пытливый», завершують модернізацію впк «Очаков» і «Керч», ракетного катера, підводного човна. За п‘ять років з бойового складу флоту було виведено один ракетний, декілька протичовнових і мінно-тральних кораблів. На їх заміну надійшли сучасний ракетний корабель (ркпп «Самум») і морський тральщик («покуль»). Аналогічно підходять до розбудови свого флоту і небагаті наші західні сусіди – Румунія та Болгарія. Навіть Туреччина не може дозволити собі розкошу просто різати бойові кораблі не пропонуючи флоту рівнозначної їм заміни. [4]

Нажаль чисельність ВМС України з 1997 року скоротилася по бойовим кораблям і катерам більш ніж на 40%, по допоміжним суднам – удвічі. Згідно з прогнозами військового відомства до 2015 року ці цифри складатимуть 60% і 75% відповідно. Вже сьогодні Військово-Морські Сили України за кількісно-якісними показниками в чорноморському регіоні не поступаються хіба що тільки ВМС Грузії.

Невже доля України – «держава біля моря»? Скоріше ні. Однак, значимість ВМСУ, масштабність і складність економічних, технологічних і соціальних задач, пов‘язаних з утриманням та розбудовою флоту, виводять проблему його подальшого розвитку за межі відомчих інтересів і можливостей Міністерства Оборони та вимагають чіткого державного регулювання. Причому, основаного на довготерміновій перспективі – кораблі і озброєння флоту створюються десятиріччями і зусиллями багатьох підприємств найрізноманітніших галузей промисловості.

Базисом такої програми повинна стати військово-морська стратегія України як самостійний розділ воєнної доктрини держави. Вона повинна включати заходи поетапної реалізації завдань забезпечення захисту зовнішньополітичних, військово-стратегічних і економічних інтересів України в світовому океані та прилеглих морях. На першому етапі програми, необхідно зупинити скорочення чисельності ВМС і закласти позитивні тенденції для досягнення довготермінових цілей розвитку флоту. На другому етапі – забезпечити стійке зростання бойових можливостей Військово-Морських Сил, приведення їх у відповідність зі всіма задачами, покладеними на ВМС в мирний та воєнний час.

На кого рівнятися? Росіяни, турки чи ... болгари

Враховуючи те, що більшість країн чорноморського басейну, в тій чи іншій мірі, вже пройшли кризовий період і приступили до будівництва сучасних флотів, розбудовуючи українській військовий флот було б доцільним вивчити досвід в цій галузі наших сусідів.

На шпальтах «Чорноморської безпеки» ми вже писали про стан та хід модернізації військово-морських сил держав Чорноморського регіону, зокрема Туреччини, Росії, Румунії.
Однак, на нашу думку, розбудовуючи і реформуючи Військово-Морські Сили України, доцільно було б звернутися до досвіду Болгарії. Це обумовлено наступними факторами:

1. Проголошуючи за мету вступ до Північноатлантичного альянсу, Україна, бажаючи того чи ні, обирає шлях розвитку свої Збройних Сил на якому вже стоять «молоді» члени НАТО – Румунія і Болгарія;
2. Болгарія, як і Україна, не претендує на роль силового регіонального лідера в на чорноморському театрі, однак одним з пріоритетів своєї зовнішньої політики вважає захист національних інтересів в Світовому океані;
3. За кількісно-якісними показниками військово-морські сили Болгарії на сьогоднішній день найбільш близькі до ВМС ЗС України;
4. Не зважаючи на різницю воєнних бюджетів України і Болгарії в цілому, питома вага витрат на військово-морські сили обох держав приблизно рівна і складає 150-200 тис.дол.;
5. В 2004 році Болгарія завершила етап реорганізації ЗС (так званий «План-2004») та реалізує «План модернізації і прийняття на озброєння нових систем озброєння і військової техніки до 2015 року» – своєрідний аналог «Програми реформування та розвитку ЗС України на період до 2015 року».

Коротко про Болгарію: чисельність населення Республіки Болгарія – 8,858 млн. осіб, воєнний бюджет 146 млн.дол. (2005 р.), в ЗС країни 31500 осіб, у т.ч. в СВ – 25000, ВПС –3000, ВМС – 3500. [5]

Військово-морські сили Болгарії складаються з флоту, авіації ВМС, морської піхоти і берегової артилерії.

Флот організаційно включає дві військово-морські бази, пункт базування та інші частини і підрозділи. У ВМБ Атія (Бургас) дислокуються дивізіони патрульних кораблів, тральщиків, допоміжних суден, у Варні – підводних човнів, патрульних кораблів, тральщиків, допоміжних суден. Легкі сили ВМС – два дивізіони ракетних катерів базуються в ПБ Созопол. До підрозділів бойового і тилового забезпечення флоту входять полк зв‘язку, батальйон РХБЗ, аварійно-рятувальний, розвідувальний загони, загін РЕБ і навчальний центр.

Авіація ВМС дислокована на аеродромі Балчик – 3 протичовнових вертольоти Ми-14. Морська піхота організаційно зведена в окремий батальйон морської піхоти, а берегові війська – в два полки (20 батарей артилерійських і ПКР). [6]

Корабельний склад ВМС Болгарії див в табл. 3, 4.

Показовою є структура розподілу особового складу ВМС Болгарії за компонентами (діаграма 1).

Сьогодні будівництво військово-морських сил Болгарії здійснюється у відповідності з «Планом модернізації і прийняття на озброєння нових систем озброєння і військової техніки на період до 2015 року» затвердженим урядом Болгарії в травні 2004 року. У серпні 2005 року на святкуванні 126-ї річниці військово-морського флоту Болгарії начальник головного штабу ВМС контр-адмірал Мінко Кавалджиєв анонсував закупку бельгійського фрегату «Wandelaar» типу «Wielingen». Болгарський військово-морський прапор був піднятий на фрегаті «Дръзки» (таку назву отримав корабель у ВМС Болгарії) у ВМБ Зее-Бюрге 21 жовтня 2005 року. Нагадаємо, що це не перша іноземна новинка військово-морських сил Болгарії – в травні 2003 року у ВМБ Спеція відбулася церемонія передачі в склад болгарського флоту унікального італійського аварійно-рятувального судна «Proteo» типу «Anteo» (у ВМС Болгарії - б/н 224). Поповнення корабельного складу здійснюється не тільки за рахунок іноземної військово-технічної допомоги. На верфі в Варні для національного флоту будується чотири нових корвети. За словами адмірала Кавалджиєва, найближчим часом ВМС Болгарії поповняться і іншими новими видами озброєнь: вже досягнуто домовленості з французькою фірмою Eurocopter про закупку в 2006 році шести нових вертольотів корабельного базування; на озброєння ВМС надійдуть також автомобільна техніка, комплекси радіаційного і хімічного захисту, системи спостереження за надводною і повітряною обстановкою. Як заявив начальник генерального штабу болгарської армії генерал Нікола Колєв, серед одинадцяти приоритетних проектів, передбачених планом переозброєння і модернізації національних збройних сил, затвердженим в 2004 році, - закупка і будівництво малих воєнних кораблів класу «корвет». [7]

Тепер про Україну. Чисельність населення на 01.01.2005 – 46,930 млн. осіб. Воєнний бюджет 1428 млн. дол. (прогноз на 2006 р.). ЗС країни – 245000 осіб, у т.ч. в СВ – 97000, ВПС – 59000, ВМС – 20000. [8]

Військово-морські сили України складаються з надводних сил, морської авіації, берегових ракетних військ, військ берегової оборони та морської піхоти. Організаційна структура ВМСУ – ескадра різнорідних сил трьохбригадного складу, морська авіаційна бригада (ае Саки – по десять літаків і вертольотів), окремої бригади берегової оборони (штаб Сімферополь – 39 танків, 171 бойових броньованих машин і 66 артилерійських систем калібру більше 100 мм) та частин безпосереднього підпорядкування: зв‘язку, розвідки та РЕБ, інженерних, РХБ захисту, логістичних. ВМС базуються в Севастополі (ГВМБ) та в двох військово-морських базах – Південній (Новоозерне на оз. Донузлав) та Західній (Одеса). [9]

Корабельний склад ВМС України – табл. 5, 6.

Міністерство оборони і Генеральний штаб визнають, що лише близько чверті озброєнь і військової техніки ВМС є сучасними зразками, однак при цьому вважають, що «Військово-Морські Сили основними видами озброєнь і військової техніки забезпечені в повному обсязі» [10]. Тобто, на їх думку український флот спроможний виконувати покладені на нього завдання по захисту зовнішньополітичних, військово-стратегічних і економічних інтересів України в світовому океані та прилеглих морях.

Деякі порівняння та паралелі

Оцінюючи ступінь організаційно-технічної готовності ВМС України до виконання покладених на них задач, збалансованість структури флоту звернемося, як ми вже пропонували, до їх порівняння з військово-морськими силами Болгарії.

Співвідношення кількості бойових кораблів і катерів ВМС Болгарії та України приведене в діаграмі 2.

При оцінці процентного співвідношення основних кількісних показників ВМС Болгарії та України відносно загальної чисельності корабельного складу (див. діаграму 3) очевидно простежується дисбаланс в бік допоміжного флоту в структурі українських Військово-Морських Сил: якщо в складі болгарських ВМС співвідношення кількості бойових кораблів і катерів до числа суден допоміжного флоту складає майже три до одного, то у ВМСУ – менше ніж 50/50.

Така диспропорція типова для флотів пострадянських держав – в Чорноморському флоті Росії, наприклад, сьогодні допоміжний флот за кількістю одиниць вчетверо (!) більший ніж бойовий склад. Це співвідношення обумовлене принциповою різницею підходів до організації забезпечення флоту за умов планової і ринкової економік: при приоритетному, практично необмеженому фінансуванні збройних сил в СРСР вважалося, що ВМФ навіть в мирний час повинен мати повністю автономний, незалежний від цивільних установ, комплекс забезпечення сил флоту в морі та в базах – військовий флот стає повністю самодостатньою системою на театрі. Однак, при такому підході, за рахунок допоміжного флоту різко збільшується чисельність особового складу, витрати на суднобудівництво і утримання флоту [11].

Флоти іноземних держав, в першу чергу «малих» країн, створюються за іншим принципом – для флоту, як правило, будуються судна бойового забезпечення яким немає аналогів в цивільних організаціях (наприклад судна спасіння підводних човнів), чи такі, які будуть виконувати завдання тилового забезпечення безпосередньо в складі загонів бойових кораблів в морі. Завдання всебічного забезпечення сил флоту в базах та на рейдах покладаються на цивільні судноплавні компанії та портові служби, зрозуміло за відповідну плату.

Міністерство оборони України визнає, що існуюча сьогодні система забезпечення ЗСУ базується на принципах п’ятидесятих – шістдесятих років минулого століття, не враховує кардинальних змін в економіці держави і є загалом неефективною [12]. Однак спроби створення сучасної системи логістики, які здійснюються в українській армії вже два – три роки, не враховують потреби в кардинальному перегляді її морського компоненту. Перехід на сучасні форми портового і рейдового обслуговування флоту дозволить скоротити чисельність допоміжного флоту в два – три рази, а вивільняємі кошти спрямувати на розвиток його бойової складової.

Слід визнати, що політичне керівництво України намагається створити оптимальні для держави Військово-Морські Сили. Згідно з концепцією будівництва і розвитку ВМС основним класом кораблів флоту повинен стати корвет, призначений «для функцій охорони водного району і боротьби з підводними човнами». На ньому будуть відпрацьовуватися зразки озброєнь, які в майбутньому будуть встановлені на перспективних фрегатах і малих кораблях.

Наскільки правильним є таке рішення? Хотілося б звернути увагу читачів на співвідношення багатофункціональних ударних і спеціалізованих кораблів (мінно-тральних, десантних, патрульних тощо) в бойовому складі флоту. У військово-морських силах західних держав бойове ядро флоту – саме багатофункціональні ракетно-артилерійські кораблі (безумовно, в кожній конкретній країні також враховується і «спеціалізація» її ВМС в загальній системі безпеки).

До середини вісімдесятих років двадцятого сторіччя ВМС Болгарії будувалися як елемент системи безпеки Організації Варшавського договору за радянським зразком, а сучасна структура ВМС України визначається тим корабельним складом, який їй дістався при розділі Чорноморського флоту СРСР. Тому, досить гармонічний на перший погляд, склад ВМС двох країн (діаграма 1) має суттєвий недолік: більшість універсальних кораблів дальньої і ближньої морської зони не є такими за складом озброєння. «Корвети» проектів 204, 1159, 1241.2 (ВМС Болгарії) та 1124М, 1241.2 (ВМС України) є ні чим іншим як малими протичовновими кораблями радянської побудови. Тобто в них на озброєнні немає ударного ракетного комплексу. Це звужує сферу застосування, унеможливлює виконання значної групи завдань, які покладаються на кораблі даного типу. Фрегат «Гетьман Сагайдачний» – флагман ВМС України також за своїми тактичними характеристиками не відповідає своєму класу – корабель фактично є модифікацією скр пр. 1135 без ударного ракетного комплексу (на базовому проекті встановлюється ПЛРК/ПКРК «Раструб-Б») призначеною для прикордонної охорони.

Де-факто, як українські, так і болгарські ВМС орієнтовані на протичовнову оборону, в той час як причорноморські держави мають досить обмежену кількість підводних човнів. Болгари, розуміючи «перекіс», намагаються збалансувати склад сил флоту в бік ударних кораблів з функцією ППО. Прикладом цього слугує закупка бельгійського фрегату типу «Wielingen». Ми ж продовжуємо робити упор на протичовнові кораблі. Чому? В найближчі п‘ять - десять років українська промисловість зможе дати ВМС тільки закладені на початку дев‘яностих два малих протичовнових корабля типу «Сокол» («Луганськ» і «Львів», що будуються на феодосійському ПО «Море») та, імовірно, ще один «Альбатрос» аналогічний за проектом з добудованим на «Ленінській кузні» корветом «Тернопіль». При цьому, екс-командувач ВМС Ігор Князь визнає, що кораблі, закладені за кораблебудівною програмою колишнього СРСР «застарілі фізично і морально». «Частина з них може знайти застосування у Військово-Морських Силах України, частина, ймовірно, ні...» – заявляє він.

Що робити?

На думку фахівців, створення збалансованої структури Військово-Морських Сил України можливе тільки за умови побудови ядра флоту з малих та середніх (водотоннажністю до 1-1,2 тис. тон) багатофункціональних кораблів та катерів.

При цьому, без істотного зростання фінансування, як стверджують експерти, шанси поповнити український флот мають лише два – три недобудовані кораблі радянських проектів. При збільшенні фінансування військового кораблебудування до 40 млн. грн. на рік, як це передбачено проектом «Національної програми військового кораблебудування на період до 2017 року», за 12 років може бути побудовано приблизно три корвети пр. 20382 або два типу МЕКО-100А.

Виходом з ситуації, що склалася, може розглядатися будівництво нових кораблів з одночасною модернізацією до сучасних вимог існуючого боєздатного ядра флоту. В якості прикладу можна розглядати модернізацію під сучасне ракетне озброєння скр «Сметливый» Чорноморського флоту Росії – на початку десятиліття корабель проекту 61М 1969 року побудови був модернізований за проектом 01090. Після встановлення на ньому ПКРК «Уран» в конфігурації 2х4 ПУ «Сметливый» відповідає критеріям класу «фрегат». Інший приклад – індійські корвети пр. 25, 25А, 1234Э, побудовані на базі радянських малих протичовнових кораблів, озброєні ПКРК П-20. [13]

Враховуючи потребу в фінансуванні закупівлі засобів ураження і поточного ремонту корабельного складу та за умови модернізації до 2015 року одного корабля щороку, в зазначений період Україна зможе побудувати (закупити) приблизно один – два корвети та п‘ять – десять бойових катерів. При чому, значна частина експертів вважає, що роблячи вибір між перспективою добудови нового непотрібного протичовнового корабля на національних судноверфях і можливістю закупки «беушного» іноземного ракетного катера чи корвета слід обирати останній варіант.

Фінансування національного військового кораблебудування – проблема ключова, але не єдина. Інший бік питання – відсутність чіткого політичного рішення на які системи озброєння орієнтуватися при розробці нових кораблів та модернізації вже існуючих. Грубо кажучи, куди дивитись на захід чи на схід? З одного боку політичне керівництво держави проголосило євроатлантичну перспективу України. З іншого боку, наш ВПК ще досить тісно пов‘язаний з російською «оборонкою». Приклад – провал з проектом корвета «Гайдук-21», який був спроектований під російську зброю. З опублікованих відомостей про перспективний український бойовий корабель класу «корвет», НДР за яким почалися в 2006 році, не зрозуміло на які системи озброєння буде орієнтований і він. Сьогодні більшість національних спеціалістів в галузі військового кораблебудування схиляються до того, що треба брати саме західні системи, які за багатьма показниками кращі ніж російські: компактні, менш енергоємні та захищені від радіоперешкод.

В будь-якому випадку, потрібне політичне рішення. Є і третій шлях. Так, Україна не виробляє протикорабельних ракетних комплексів. Оригінальне рішення запропонували фахівці ДКБ «Південне». Розглядаючи один з напрямків створення кораблів з високим потенціалом ППО/ПРО, в якості ПКР пропонується застосовувати зенітні ракети Р-27, що виробляються ДАХК «Артем». На їх думку авторів ідеї, достатня маса БЧ в поєднанні з надзвуковою швидкістю польоту ракети забезпечують ураження малорозмірних надводних цілей, у тому числі високошвидкісних. Запропоноване рішення дозволить при мінімальних затратах і в мінімальні терміни на основі наявного в Україні науково-технічного і виробничого потенціалу створити зразки національного універсального військово-морського озброєння. [14]

Корвет – це нагальна необхідність. Що стосується більш віддалених перспектив, то зважаючи на перспективи членства України в НАТО, для дій в складі багатонаціональних сил за межами чорноморського регіону в складі ВМС необхідно мати один – два кораблі типу «фрегат». Доцільно також розглянути питання відновлення в майбутньому в складі ВМС підводних сил – двох – трьох підводних човнів. Адже за параметром «вартість – ефективність» підводні човни є абсолютними лідерами серед бойових кораблів. Можна розглядати декілька варіантів забезпечення українських ВМС цими одиницями від отримання (закупки за символічну ціну) у держав – членів НАТО, до будівництва національних проектів. Однак, наголошуємо, створення угруповання для «віддалених дій» повинно бути останнім кроком в побудові українського військового флоту. Так би мовити, вінцем його розбудови. Та здійснюватися після того, як ВМС будуть готові до виконання більш нагальних завдань в ближній морській зоні.

Підсумовуючи хотілося б наголосити: Україна, позиціонуючи себе як морська держава, вже сьогодні повинна серйозно зайнятися реформуванням ВМС. Причому випереджувальними в порівнянні з реформою Сухопутних Військ та Військово-Повітряних Сил темпами – адже Військово-Морські Сили є найдорожчим видом Збройних Сил, а повний цикл будівництва корабля середнього класу складає п‘ять – десять років. На Чорному морі навіть Болгарія, кількість населення якої дорівнює разом узятим Києву та Харкову, має флот, який за бойовими можливостями вже перевищує ВМС України.

Однак не все втрачено. Враховуючи досвід наших сусідів, при раціональному державному підході до формування національного флоту, перспективи для розвитку Військово-Морських Сил України не такі вже й погані.

Джерела інформації

1. Стратегічний оборонний бюлетень України до 2015 року (Біла книга України), Київ, Аванпост-прім, – 2004.
2. Там же.
3. Там же.
4. П.Лакійчук, Боротьба за лідерство в Чорноморському регіоні і військово-морський флот, Чорноморська безпека, – 2005, № 1.
5. Справочные данные. Вооруженные силы зарубежных стран, Зарубежное военное обозрение, – 2006, № 2.
6. Jane's Fighting Ships (1994-1995) : Jane's Publishing Company Ltd.; London, England, – 1994.
7. В.Черноморие, България купува фрегата от Белгия за ВМС, Varnapool.net.
8. Біла книга 2005. Оборонна політика України, Київ, Заповіт, – 2006.
9. Там же.
10. Там же.
11. В.Доценко, Флоты ХХ века. История военно-морского искусства, том 2, книга 2, Москва, ЭКСМО, – 2003.
12. Біла книга 2005. Оборонна політика України, Київ, Заповіт, – 2006.
13. Кузык Б.Н. и др. Военные флоты мира, Москва, Национальный центр научно-технической информации, – 2005.
14. В.Микаев, С.Миронов, Возможности создания универсального ракетного вооружения для кораблей малого водоизмещения класса «корвет», Севастополь, Збірник наукових праць Севастопольського ВВМІ ім. П.С.Нахімова, випуск 2 (8) – 2005.
15. Таблиці і діаграми за даними: Кузык Б.Н. и др. Военные флоты мира, Москва, Национальный центр научно-технической информации, – 2005, Jane's Fighting Ships (1994-1995) : Jane's Publishing Company Ltd.; London, England, – 1994.