Для того чтобы взглянуть на ситуацию в Крыму через призму Южно-Осетинского конфликта, необходимо рассмотреть причины, которые привели Осетию к сегодняшнему положению. При рассмотрении вопроса необходимо учитывать историческое прошлое, которое связывает эти две ситуации. Это не что иное, как советское прошлое. Немного позже мы увидим, что между конфликтами имеются и существенные различия. При этом необходимо понимать, что мы упрощаем вопрос, если утверждаем, что происходящее в Южной Осетии один в один может повториться и в Крыму.

Неоднократно побывав в Грузии и Южной Осетии, я возьму на себя смелость высказать своё мнение, оценить и сравнить ситуацию там и здесь, в Крыму.

В библейской легенде о строительстве башни в Вавилоне, которая должна была стать центром всех племен и символом их равенства, утверждается, что первоначально все люди говорили на одном языке. Однако после того как Господь, спустившись на землю, воспрепятствовал их дерзкому замыслу «смешав языки», они перестали понимать друг друга и разошлись, а «башня до небес» так и осталась недостроенной. Эта легенда поневоле вспоминается, когда пытаешься анализировать усилия ведущих строителей и архитекторов нового мироустройства и глобальной системы безопасности.

Специфической особенностью языка современного международного общения является такая его черта, которая определяется в логике как метабазис, т.е. подмена понятий, когда путем софистических уловок внимание общества сознательно концентрируется на вопросах, имеющих второстепенный характер, и только внешнее подобие истинной сути дискутируемой проблемы (1, с. 198, 265). Чтобы не попасться на уловки выверенного до последней запятой и выхолощенного дипломатического языка или языка «двойных стандартов» современной международной публицистики, мы предлагаем перейти на язык геополитики, который наиболее адекватно отражает реальность и истинную подоплеку мировых политических процессов, в том числе и в Причерноморском регионе.

Тимчасове перебування на території України російського Чорноморського флоту (ЧФ) в цілому визначено трьома базовими угодами, які були підписані 28 травня 1997 року, а набрали чинності в 1999 році. Це – дві угоди між Україною і Російською Федерацією: Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України й Про параметри поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР; а також Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації Про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. [1]

Тема 2017 року і перебування Чорноморського флоту Росії в Криму залишається провідною (звичайно, після газового і натовського питань) в українсько-російських стосунках. Й одним із аргументів на користь того, що російська військова база мусила б залишатися на українській території необмежений термін, є теза, що російський флот «гарантує безпеку України в Чорному морі». Вона звучала і в 90 роки, коли тривали дуже важкі переговори щодо розподілу Чорноморського флоту, і цей же аргумент наводять російські та деякі українські політики останнім часом.

Однією з провідних тем у Криму та Україні в цілому залишається тема перебування і виведення Чорноморського флоту Російської Федерації з території Севастополя. Проаналізувавши фактори присутності ЧФ Росії на території Криму, можна зробити низку висновків і знайти пропозиції для запобігання негативному впливу цієї присутності на економічне, соціальне та політичне життя українців.

Чи може Чорноморський Флот РФ бути гарантом безпеки України в Чорному морі? І чи вигоди від його базування в Криму більші ніж шкода, яку він завдає економіці регіону?

Завершив боевое задание у берегов Грузии, группа кораблей российского флота возвращалась в Севастополь. Ракетный крейсер Москва величественно входил в бухту, на берегах которой его со слезами на глазах встречали простые горожане. Женщины, русские женщины были прелестны: обычная их холодность исчезла, а глаза светились торжеством и гордостью за своих мужчин. Флот пришел изрядно потрепанным, везли около десятка гробов.

Потом молодые офицеры в кругу семей делились впечатлениями. Они  говорили, что под снарядами врагов чувствовали тревогу, но и замечательный подъем духа. Наедине с лучшими друзьями они рассказывали, как обращались к Богу, прося его вернуть их домой – на обстреливаемых кораблях было очень страшно. К счастью, удалось пресечь опасную попытку грузин добраться на своих катерах до судов сопровождения, груженных топливом и пресной водой: если бы те пошли на дно, пришлось бы сразу возвращаться на базу, не решив поставленных руководством задач. Команды сопровождающих судов, в основном украинцы тоже были очень рады, вернуться к семьям.

Уйдёт или не уйдёт? Выведут или оставят? Вот, пожалуй, один из главных вопросов, которые беспокоят и в ближайшие годы, вплоть до 2017 года, будут беспокоить умы многих жителей Крыма и Севастополя. Вопрос касается, конечно же, пребывания на украинской территории военно-морской базы Черноморского флота Российской Федерации.

Черноморский флот гарантия безопасности и стабильности или источник дестабилизации?! Прежде чем ответить на этот вопрос, необходимо найти ответы на ряд боле простых вопросов. Что именно должен стабилизировать черноморский флот Российской Федерации на территории Украины? Какими методами, средствами и силами? И на каком основании?

Концепція «Чорноморського регіону», який об’єднує країни, що мають спільні інтереси (насамперед, у сфері економіки та енергетики) і пов’язані спільністю історичних та культурних традицій, з’явилась порівняно недавно. За короткий проміжок часу вона привернула до себе увагу політиків та експертів і довела свою працездатність. Сьогодні Чорноморський регіон входить до числа пріоритетів, які визначають зовнішню політику ЄС та США, Росії та Туреччини. Інтерес до регіону постійно продовжує зростати, про що свідчать останні міжнародні події, заяви дипломатів та політиків, а також численні конференції та публікації на цю тему. Один із провідних українських дослідників цієї проблематики Парахонський Б.О., так пояснює причини появи інтересу до регіону: «Тема Чорноморсько–Каспійського регіону (йдеться насамперед про Україну, країни Кавказу та Центральної Азії) останнім часом актуалізувалася переважно через масштабні проекти розробки нових транспортних та енергетичних коридорів з Європи в Азію. До цього мало кому спадало на думку розглядати регіон як окремий простір, хоча і виокремлювалася низка загальних тенденцій і проблем, сфокусованих у первинних міркуваннях про «дугу нестабільності» або «ісламську загрозу».

Деякі аналітики кваліфікують події, що відбуваються останнім часом у Криму, як політичну технологію, скеровану на дестабілізацію ситуації в регіоні, і бачать у цьому бажання певних політичних угруповань реалізувати виборчі плани подібно до Росії, де, наприклад, «чеченський фактор» свого часу мав неабияке значення на президентських виборах. Щось подібне ми бачили вже і в Грузії.

Володимир Фесенко, голова Правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” зазначає: «Критична межа – це прихід до влади у Криму агресивних, радикально налаштованих проросійських сил. Якщо це відбудеться, то процес може стати незворотнім і піти неконтрольованим шляхом. І тоді дійсно ми зможемо порівнювати ситуацію у Криму з деякими іншими територіями поза межами України. Зараз підстав для таких порівнянь – з Південною Осетією, Абхазією – немає. Але якщо це відбудеться, то буде ризик втратити Крим».

Після військових дій на Кавказі у 2008 році частина політиків, журналістів і аналітиків обговорювала можливість повторення «південноосетинського сценарію» в Криму. Розгортання глобальної кризи спонукає повернутися до розгляду цієї теми. В даному випадку, абстрагуємося від детального розгляду дій учасників кавказького конфлікту і розуміємо під «осетинським сценарієм» зовнішню дестабілізацію українського регіону і розв'язання Росією військового конфлікту з метою посягання на територіальну цілісність України під приводом «захисту співвітчизників».