Територія субрегіону Українського Придунав’я, який включає 5 адміністративних районів Одеської області, дорівнює площі Лівану. Головна соціальна проблема Українського Придунав’я полягає у відсутності належної інфраструктури (енергозабезпечення, водозабезпечення, каналізаційних систем та газозабезпечення). Щодо енергозабезпечення, значною перешкодою є енергетична залежність Придунав’я від Придністровської ГЕС. Перебої в роботі молдавської електростанції «Вулканешти» можуть позбавити електроенергії 300 тис. населення, а також важливі промислові об’єкти (зокрема, газокомпресорну станцію «Орловка», що здійснює транзит газу) [1]. Стосовно неналежного водозабезпечення і водовідведення  існує необхідність безперебійного забезпечення населення якісною питною водою, а також організації водовідведення. Проблема передусім обумовлена розташуванням регіону у вододефіцитній зоні України (населення 44 населених пунктів Кілійського і Татарбунарського районів споживають привозну воду) [2], незадовільним екологічним і санітарним станом місцевих природних водних джерел, постійним потраплянням до них хімікатів, що використовуються у господарській діяльності.

Распад Советского Союза и, как следствие, возникновение геополитического вакуума на широких просторах Евразии в начале 1990-х годов привели к образованию совершенно новой региональной системы, которая заключала в себе множество новых возможностей и еще больше новых угроз как для стран региона, так и для глобальной системы безопасности.

Эта ситуация требовала от Турции быстрой выработки эффективной региональной политики, которая позволила бы максимально воспользоваться отсутствием или слабостью других великих держав в регионе и, в то же время, не допустить дальнейшей дезинтеграции и возникновения вооруженных конфликтов на Кавказе и в Центральной Азии.

Більша частина наукового та політичного аналізу, присвяченого сучасній внутрішній та зовнішній політиці Турецької Республіки, неминуче торкається питання турецької національної ідентичності. Поширюється розуміння, що ті тектонічні зміни, які переживає сучасна Туреччина, не можуть бути коректно проаналізовані без врахування її ідентичності, а вірніше, постійних змін та реконструкції її ідентичності. За часів Холодної війни питання культури та ідентичності вважались другорядними і домінував раціоналістичний підхід до аналізу політики. У постбіполярному світі Туреччина демонструє настільки неочікувану та складну траєкторію розвитку, що, на думку автора, лише через призму аналізу її ідентичності можна пояснити сутність її політики на сучасному етапі.

Черноморско-Каспийский регион сегодня привлекает все больше внимания мировой общественности и основных глобальных акторов. Современная геополитическая архитектура в регионе обусловлена усилением военно-политического присутствия НАТО и ЕС, а так же энергетической геополитикой (перестройкой генеральных направлений транспортных коммуникаций). К этому региону приковано внимание западных нефтяных компаний в связи с перспективами освоения богатых углеводородами месторождений Каспия и выбора путей транспортировки нефти и газа.

После распада СССР Российская Федерация начала предпринимать попытки занять место лидера на пространстве Черного и Каспийского морей, что, в свою очередь, сыграло негативную роль в развитии региональных отношений. Позиция России в Черноморско-Каспийском регионе не обозначена в отдельной стратегии, о ней можно судить лишь по заявлениям главных лиц государства, а также из Стратегии национальной безопасности до 2020 года, Военной доктрины и ряда других документов.

Чорноморсько-Каспійський регіон характеризується слабкою політичною стабільністю, високим рівнем етноконфліктів, складною соціально-економічною ситуацією, засиллям корупції, хабарництва, деформацією економічних відносин, значним економічним, політичним, воєнним і культурним впливом з боку конкуруючих між собою США і РФ.

В даній роботі, аналізуються чинники формування воєнно-політичної обстановки в регіоні, розглядається його роль і місце в геополітичних концепціях США і Російської Федерації, досліджуються динаміка, шляхи і методи досягнення Вашингтоном і Москвою своїх цілей в регіоні, дається прогноз перспектив зміни ситуації, а також аналізується роль України у формуванні воєнно-політичної обстановки у Чорноморсько-Каспійському регіоні, окреслюється коло питань, які необхідно вирішити для того, щоб Україна могла відігравати відповідну її потенціалу роль в геополітичній ситуації.

На сегодняшний день в Польше, как и в большинстве стран, существующие государственные органы и службы не подготовлены на случай массовых террористических ударов с применением диверсионных ядов, токсических веществ, других видов оружия массового поражения и современного классического оружия. С наибольшей вероятностью террористическим угрозам могут быть подвергнуты системы водоснабжения Польши (с весны 2013 года до начала осени 2017 года, в теплые месяцы), а также энергосистемы страны, особенно в зимние месяцы в период 2013-2017 годов. В последующие годы возможности террористических атак на территории Польши будут значительно снижаться. Кроме Польши, наиболее уязвимыми для терактов странами Европы являются Украина и Россия.

Идейные корни исламизма как политического проекта обычно возводятся к одному из первых теоретиков «мусульманского реформаторства» Джамал ад-Дину ал-Афгани (1839–1897), который считал ислам основным фактором социально-политической консолидации мусульман, более важным, чем язык, культура и этничность. Его взгляды часто характеризуются как «панисламизм» или «мусульманский национализм». Исламские проекты, которые появившись на Ближнем и Среднем Востоке, оказали заметное влияние на социально-политические процессы далеко за пределами этого региона. В частности, локальные вариации имплементации некоторых из этих проектов наблюдаются в современном Крыму.

Для оцінки ролі та місця Чорноморського регіону в забезпеченні енергетичної безпеки потрібна система координат, що відповідає технологічній природі енергетичного постачання. Вона є триланковою: видобуток енергоресурсів – транспортування (включно із транзитом) – споживання (включно із ввезенням, дистрибуцією, переробкою). Чорноморський регіон є природним сполучником між потужними регіонами видобутку і споживання вуглеводневих енергоресурсів. Видобувними регіонами є Росія з її нафтовими та газовими родовищами Західного Сибіру, Південного Уралу та Поволжя, а також Каспійський регіон з ресурсами Західного Казахстану, Туркменістану та Азербайджану, які є частиною широкого Арктично-Аравійського вуглеводневого поясу. Регіоном споживання є ЄС. Туреччина, Грузія, Україна, Молдова, Білорусь є країнами і споживачами, і транзитерами. Зростання попиту індустріального ЄС у поєднанні з розвитком потенціалу РФ як головного постачальника створює передумови для збільшення значимості стратегічних маршрутів транспортування енергетичних ресурсів зі Сходу на Захід через Чорноморський регіон.

У квітні 2011 року «Інформаційна Агенція з питань енергетики США» оприлюднила результати першого дослідження з оцінки світових запасів сланцевого газу: «Світові запаси сланцевого газу: первинне дослідження 14 регіонів розташованих за межами США», яке проводилось в інтересах американських енергетичних компаній, що здобули досвід видобування сланцевого газу в США і планують експансію в інших регіонах світу. За різними оцінками експертів, запаси нетрадиційного газу в Україні можуть становити 30 трлн. куб. м. Водночас, потенційні запаси сланцевого газу в Україні, за оцінками американських експертів Advanced Resources International, Inc., становлять близько 5,58 трл. куб. м. газу.

Безперечно новітні технології видобування сланцевого газу, розроблені в США, спричинили революційні зміни на світовому енергетичному ринку. Але чи стане сланцевий газ порятунком для України? Виклики є доволі суттєвими, їх подолання потребуватиме значних фінансових витрат та організаційних зусиль усіх рівнів центральної і місцевої влади, залучення громадськості.

В настоящее время актуальной проблемой охраны окружающей природной среды в городе Севастополе является опасность загрязнения рек Севастопольского региона стоками жилых массивов, сельскохозяйственных полей, вымыванием загрязняющих веществ из речного ложа и загрязнение атмосферными осадками.

С точки зрения разработки мероприятий по выявлению источников антропогенного и природного загрязнения, как следствие разработки мероприятий по уменьшению воздействия данных источников на экосистему «река-море» представляет собой река Бельбек.

В целях сохранения экосистемы «река Бельбек – Черное море» в месте ее впадения, а также сохранения уникальных свойств реки как рыбохозяйственного водоема необходимо установить источники загрязнения реки и разработать мероприятия по снижению загрязнения от идентифицированных источников.

Цель исследования состоит в разработке подходов и предложений к методу идентификации источников повышенного загрязнения реки соединениями железа и взвешенными веществами реки Бельбек и разработке мероприятий по предупреждению установленного повышенного загрязнения реки.