«Когда люди, которые управляют западным миром, уходят на выходные чтобы отметить праздники, в Восточной Европе происходят плохие вещи. В августе прошлого года Россия вторглась в Грузию. Под Рождество произошел газовый конфликт между Россией и Украиной. На Пасху прошли бурные протесты против результатов выборов в Молдове. Какие проблемы возникнут этим летом, можно только гадать. Вполне вероятна новая война в Грузии. Крым также остается опасной смесью несовместимых военных и этнических интересов». (блог Эдварда Лукаса 19.06.09)

Европа должна инвестировать в свою безопасность. НАТО и ЕС выступают с некоторыми новыми подходами по отношению к Черноморской безопасности. Насколько же эти подходы успешны?

Зі спалахом збройного конфлікту у Грузії у серпні 2008 р., Європейський Союзу чи не вперше дійсно проявив себе актором, що не лише має свої інтереси у Чорноморському регіоні, але й готовий здійснювати в ньому активні відповідальні дії, зокрема безпекового характеру. Грузинська криза, яка, на перший погляд була обмеженим географічно, локальним конфліктом, у результаті сколихнула всю загальноєвропейську безпеку, і навіть поставила ряд питань щодо майбутнього глобальної безпекової системи. Сьогодні вже всі розуміють, що Чорноморський регіон є невід’ємною складовою загальноєвропейського безпекового простору. Безпекові процеси, що відбуваються в Чорноморському ареалі, у вузькому сенсі, та в Європі у цілому, здійснюють взаємовплив один на одного.

Со времен обретения своей независимости, Грузия была страной, наиболее красноречиво демонстрировавшей независимость мышления по сравнению с другими составляющими бывшего Советского Союза. Как только амбиции Грузии приблизиться к Европе и трансатлантическому сообществу стали более ясными, ее отношения с Россией ухудшились. После «революции роз» отношения между Грузией и Россией оставались проблематичными из-за продолжающейся политической, экономической и военной поддержки Россией сепаратистских движений в Абхазии и Южной Осетии. Тем не менее, Грузия дала обещание поддерживать хорошие отношения с Россией с самого начала, не смотря на тот факт, что некоторые политические и военные силы России рассматривают процесс строительства грузинского государства, как несоответствующий российским национальным интересам.

Ланцюжкова реакція політики подвійних стандартів на Балканському вузлі призвела до перетворень і у країнах Кавказького регіону. 26 серпня 2009 року виповнився рік від часу визнання Російською Федерацією незалежності Республіки Абхазія. Якого геополітичного забарвлення набула сучасна Абхазія? Які її втрати та надбання? Чи має перспективу розв’язання грузино–абхазьке протистояння?

Новим викликом глобальної стабільності та безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду Радянського Союзу став розвиток кризових ситуацій на регіональному та внутрідержавному рінях Лише на території Радянського Союзу у 1991 році було зафіксовано 76 етнотерторіальних суперечок, за рік вже на пострадянському просторі ця кількість зросла до 180. З кінця 80-х років на території колишнього Союзу зафіксовано п’ять «етнічних» воєн, в яких були задіяні регулярні війська та важка зброя (Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Чечня) [13, 3].

Розглядаючи регіональні та локальні конфлікти, як загрозу для кожної країни, не можна оминути економічної складової. Адже територія замороженого конфлікту перетворюється в тіньову зону. Економіка перестає розвиватись і переходить в форму класичної тіньової економіки. Відсутня транспарентна фіскальна система, бюджетна система, відсутні нормальні регулятори.

Важливим є і соціальний аспект. За даними Мерілендського університету близько третини населення світу у 25 країнах страждають від заморожених конфліктів. Це мільйони людей, які стали біженцями, це зруйновані сім’ї, це діти, що залишились без батьків [1].

За три роки до Стамбульського саміту НАТО країни Чорного моря створили Чорноморську групу військово-морського співробітництва, або БЛЕКСІФОР, головна мета якої є «зміцнення миру та стабільності в чорноморському регіоні». Однак сьогодні, після подій російсько-грузинської війни у 2008 році, існує багато сумнівів щодо подальшого існування БЛЕКСІФОР. Через те, немає ясної картини щодо його невдачі. Фактично, більш точніше буде сказати, що БЛЕКСІФОР досягнув великого успіху.  Питання тоді стає у чому видно ці успішні результати з’єднання, якщо такі дійсно є, та чи має місце невдача БЛЕКСІФОРу?

Дана стаття не ставить собі мету відповісти на ці питання, а тільки висловити суб’єктивну точку зору, що БЛЕКСІФОР досягнув значного оперативно-тактичного успіху та стратегічної невдачі у Чорноморському регіоні. Остання (стратегічна невдача – прим. авт.) ґрунтується на відсутності будь-якого впливу на політичну ситуацію в регіоні та відносини між країнами Чорного моря.

Для доведення цієї точки зору розглянемо історію створення БЛЕКСІФОР, із коротким аналізом причин його появи, оперативно-тактичні досягнення з’єднання з оглядом на політичну ситуацію в регіоні, та вплив БЛЕКСІФОР на політичні відносини між країнами Чорного моря.

Стосуючись ситуації в Чорноморському регіоні слід звернути увагу на існування окремих потенційних загроз, які можуть негативно впливати зокрема на економічні інтересам України в цілому й у тому числі і на європейську систему безпеки.

В цьому контексті слід зазначити, що через Одеську область України проходять важливі міжнародні автомобільні та водні шляхи з Центральної та Північної Європи (з системою водних шляхів річки Дунай та каналів Рейн-Майн-Дунай) на Кавказ, Каспійський регіон, Середню Азію і Близький Схід. Зокрема з 4-х міжнародних транспортних коридорів, які проходять територією України, два-9-1 та 7-й проходять безпосередньо по території Одеської області.

Разразившийся в прошлом году мировой финансово-экономический кризис заставил умерить амбиции многих – от рядовых граждан до лидеров наций и государств. Кризисные явления в мировой экономике привели к временной консервации, а в ряде случаев и отказу от масштабных проектов экономического и политического характера, реализуемых на национальном, региональном и глобальном уровнях. Обозначившиеся проблемы внесли существенные коррективы и в планы одного из ведущих игроков Азово-Черноморском бассейна – России, фактически остановив основанный на политическом подтексте процесс развития ее морской инфраструктуры.

На сегодняшний день АЧР России насчитывает восемь морских торговых портов, два из которых были созданы заново и в настоящее время продолжают пребывать в стадии строительства. Задолго до наступления кризиса все они обзавелись планами развития. Наиболее масштабные проекты получило сразу пять поровых комплексов – Туапсинский морской торговый порт (ТМТП), порт Сочи, порт Тамань, Ейский и Таганрогский морские торговые порты. На их фоне планы дальнейшей модернизации мощностей Новороссийского морского торгового порта (НМТП), портов Темрюк и Кавказ оказались внешне более скромными, однако, согласно прогнозам, не менее эффективными.

Современное мировое сообщество постоянно сталкивается с проблемами, среди которых на первом месте стоит международный терроризм. Своими корнями это явление уходит в прошлое.

С конца 1990-х годов терроризм из второстепенного фактора мировой политики вышел на первое место среди глобальных вызовов и угроз международному сообществу.

В системе международных отношениях современного периода преобладают несколько факторов, которые характеризуют ее переходный характер от биполярной, ряд символов которой сохраняется в остаточном варианте (структуры управления ООН, ракетно-ядерный паритет США и России), к новой, учитывающей современное распределение военно-политических, экономических, технологических и культурных потенциалов. Соединенные Штаты Америки, как единственная сверхдержава, в  процессе разработки принципов и условий функционирования системы международных отношений прилагают усилия по выявлению наиболее оптимальной модели, когда ее интересы будут восприняты другими центрами силы, а в более дисбалансом диалоге навязаны в качестве приемлемой последним.