Після підписання Президентами України та Росії 3 серпня 1992 року Угоди між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР військові експерти сторін розпочали інтенсивний діалог та підготовку документів, пов’язаних з поділом Чорноморського флоту колишнього СРСР.

До 1997 року Сторони не ставили під сумнів те, що об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення вздовж морського узбережжя України є її власністю. Відповідно, питання поділу об’єктів, що входять до системи НГЗ, яке розташоване на території України до підписання угод по ЧФ не стояло – адже система НГЗ є елементом обладнання морських шляхів, які у будь-якій країні світу входять до складу національної транспортної системи держави.

Водночас, подальший розвиток подій навколо здавалося б, вирішеного суто технічного питання, пов’язаного з переданням Україні об’єктів НГЗ 47-го району ГС ЧФ колишнього СРСР, спричинив гостру суперечку – доля Російсько-українського договору про порядок використання системи навігаційно-гідрографічного забезпечення безпеки мореплавства у Чорному та Азовському морях досі невизначена.

Будь-які соціальні взаємодії в Криму, у першу чергу, політичні, детерміновані політкультурністю їхніх учасників. Тому будь-які взаємодії на півострові можна розглядати як взаємодію культур, тому що культура, особливо етнокультура, є фундаментом будь-яких соціальних процесів і базовою детермінантою як індивідуальної, так і колективної поведінки.

З 1944 року після депортації кримськотатарського народу і до розпаду СРСР кримський півострів залишався досить монокультурним – радянсько-російським. Але після краху радянської ідеології, що обмежувала дію етнокультурних детермінант сферою творчого і повсякденного спілкування, вони вийшли на поверхню соціальних взаємодій.

Проблематика міжкультурного діалогу є надзвичайно актуальною для сучасної Європи. Саме поняття «Європа» є, з погляду багатьох суспільствознавців, значною мірою синонімом діалогу. Європа є єдністю в розмаїтті. Вона виникла як результат взаємодії культур Давніх Греції та Риму, християнства, а також германців, слов’ян, романців, кельтів, фінно-угорців, почасти навіть – арабів і тюрків. Культурні цінності цих історичних акторів є різнорідними і суперечливими, проте протягом трьох тисяч років завдяки діалогу вони витворили певну культурну єдність, яка залишається відкритою і незавершеною, а тому – життєспроможною і такою, що має багато рис універсальної.

Начиная с 2007 года, острые энергетические кризисы между Российской Федерацией и объединённой Европой происходят с нежелательной для ЕС регулярностью. Ведь, во время каждого кризиса Европа испытывает на себе не только экономические, социальные, но и политические последствия российского энергетического шантажа, с которым Москва связывает возможность реализации немалой доли своих геополитических интересов. После очередного такого демарша устроенного Россией в январе 2009 года ведущие державы «старого света», а также Вашингтон всерьёз задумались об эффективных путях решения данной проблемы. На фоне последних политических событий, Европу, наряду с энергетическими давлениями Москвы, также волновал вопрос безопасности альтернативных транзитных путей доставки нефти и газа.

Характерной тенденцией средств массовой информации и отдельных околополитических кругов последних полутора – двух десятилетий является стремление к нагнетанию напряженности вокруг Крыма. Основными, если не «горячими точками», то «горячими темами» при этом, конечно, называются: крымско-татарская, а также проблема базирования Черноморского флота РФ и, того более, «российских территориальных притязаний» на «исконно украинские Крым и Севастополь». Очевидно, что такая подача крымской темы по меньшей мере заужена и вряд ли может отражать реалии, которые, если приглядеться, проявляются иными, куда более сложными, чертами.

(Цивілізаційний вимір протистояння Румунії та України: наслідки для ЄС)

Двосторонні відносини між Україною та Румунією з моменту заснування незалежної української держави були й залишаються доволі напруженими, бо країни не можуть дійти згоди з низки питань спільної відповідальності та інтересу. Також не можна не звернути увагу на те, що в ході останніх років відбувається інтенсифікація протистояння та зростання конфліктного потенціалу між двома країнами. Можна сказати, що таке протистояння виступає деструктивним елементом для системи Чорноморського регіону, так само як і для системи безпеки загальноєвропейського простору.

Таким чином, питання відносин між двома країнами та ролі ЄС в  рамках відносин Україна – Румунія з аналізом можливих наслідків політики Румунії для Європейського Союзу та його потенціалу як політичного центру глобальної системи міжнародних відносин набуває високої актуальності.

У травні 2007 року виповнилося десять років підписання українсько-російських базових угод щодо Чорноморського флоту. Водночас перебіг подій навколо присутності Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 2017 року свідчить, що вони досі суттєво впливають на взаємини між двома державами. Україна після підписання базових Угод внаслідок непродуманої на той час державної стратегії, коли брала гору політика ситуативна, націлена на досягнення короткострокових політичних домовленостей, одержала цілу низку невирішених проблем, що постійно нагадують про себе.

Исследования 2007 года поставили под сомнение дальнейшую рациональность привязки цен на газ по долгосрочным контрактам континентальной Европы с ценами на нефтепродукты. В них делается вывод о том, что логика привязки цен на газ, прежде всего, к ценам на нефтепродукты в значительной мере исчезла на крупных европейских рынках газа. На протяжении двух последующих лет энергетические и неэнергетические события начали оказывать существенное давление на механизм привязки к нефти. Глобальный экономический и финансовый кризис, который начался в конце 2008 года, значительно снизил спрос на энергию и газ в Европе. Существенные новые поставки СПГ придут на рынок на протяжении 2009-2010 гг., некоторые из которых стремятся освоить рынки Европы. Это стало причиной возникновения существенного краткосрочного избытка предложения, что также повысило давление на необходимость изменения механизма формирования цены в европейских долгосрочных газовых контрактах. Данное исследование не повторяет большую часть исследования 2007 года, а сосредотачивает внимание на развитие событий в течение прошлых двух лет и перспектив в сентябре 2009 года.

Для классической войны характерен вооружённый захват территории с целью получения в дальнейшем материальных активов — промышленных объектов, инфраструктуры, движимого и недвижимого имущества и т.п. Как правило, в процессе вооружённого конфликта значительная часть материальных активов может пострадать или вовсе оказаться разрушенной. В войне энергетической ничего не разрушается, а материальные активы переходят в руки нового владельца через захват рынка или/и его инфраструктуры. В соединении с определённой информационно-пропагандистской кампанией энергетическая война не имеет адекватного образа и не воспринимается как война. Она может подаваться определёнными группами влияния, в том числе и в государственном аппарате страны-жертвы через сформированную систему коррупционно-лоббистских связей, как региональная бизнес-операция, агрессивный рыночный стиль, отраслевая оптимизация транснационального характера.

3 ноября 2009 избирательная комиссия Абхазии по выборам президента объявила об окончании выдвижения кандидатов. Процесс регистрации завершается 12 ноября, ровно за месяц до голосования. Кандидатов пятеро...

Ключевыми вопросами анализа происходящего в Абхазии перед президентскими выборами, назначенными на 12 декабря 2009 года, являются следующие: во-первых, будет ли возможна и при каких условиях эскалация политического противостояния между сторонниками основных претендентов на должность президента по аналогии с выборами 2004 - 2005 года? Ответ на этот вопрос требует освещения ретроспективы президентских выборов в Абхазии, анализа изменений, происшедших в республике за период 2005 - 2009 года, и анализа степени и характера участия России в процессе избрания президента республики; во-вторых, насколько оправданным будет ожидать прогресса в отношениях Абхазии с Грузией и изменения отношений Абхазии с Россией и западным сообществом в результате предстоящих президентских выборов.

Ответ на этот вопрос требует анализа состава участников президентской гонки, их политических ориентиров и программных установок.