70 лет тому назад западные демократы, вступая в сговор с Гитлером, отдавая фактически ему на растерзание Чехословакию, думали, что они несут мир своим народам и Европе в целом. Но это сам по себе циничный факт – за счет кого-то обеспечить себе мир! Сегодня государства, которые были причастны к событиям тех лет, больше любят пофилософствовать о борьбе с мировым терроризмом, о продвижении демократии, но забывают натовские бомбежки Югославии, бомбежки и оккупацию Ирака – и это, понятно, здесь продолжают действовать политика и идеология. А вот то, что вместо мира Мюнхенским соглашением Европа вступила на тропу второй мировой войны – об этом забывается.

Руководствуясь геополитическими оценками, Черноморско-Каспийский регион  является  краеугольным камнем стабильности и безопасности в Евразии. Сегодня это очень важный и чувствительный регион между Европой и Азией, Европой и Россией. Видимо, как сегодня, так и в ближайшем будущем  обстановка в регионе будет оказывать решающее влияние на всю Евразию. Поэтому на Украине, в частности  расположенной в центре региона, фокусируются геополитические, военные, экономические и финансовые интересы ведущих глобальных и региональных центров силы. При этом, с момента распада  Варшавского договора, затем и Советского Союза одной из основных геополитических особенностей  региона является увеличение вакуума безопасности и стабильности в нем.

Определенными возмутителями спокойствия в достижении основными игроками своих целей в регионе выступают Украина и Грузия, которые, с одной стороны стремятся к самостоятельности в своих действиях на международной арене, с другой стороны, стали все яснее понимать, что в условиях сегодняшних межгосударственных противоречий с Россией решить свои внешнеполитические задачи можно только в составе военно-политического союза, которым является Организация северо-атлантического договора (ОСАД - НАТО).

Против таких намерений, в частности Украины, настойчиво праведными и неправедными путями выступает Россия.

Інтерв’ю про історію і звичаї азербайджанців, політичну ситуацію в Азербайджанській республіці, перспективи розвитку співпраці України і Азербайджану в політичній, економічній і військово-технічній галузях «Чорноморській безпеці» дав колишній військовий аташе України в Азербайджані Юрій Юзько.

Довідка «ЧБ»: ЮЗЬКО Юрій Леонідович народився в 1961 році. Учасник бойових дій в Афганістані. Кавалер ордена «Червоної зірки». Має радянські і українські державні нагороди. У 2004 – 2006 роках – Аташе з питань оборони Посольства України в Азербайджанській республіці. Викладач Національної академії оборони України. Капітан 1 рангу.

В шестом (№ 2(6) 2007) номере журнала «Чорноморська безпека» была опубликована статья руководителя Центра этносоциальных исследований при ТНУ им. Вернадского, кандидата философских наук Анатолия Филатова «ОДКБ и ЕЭП в качестве гарантов гражданской безопасности Украины». Об уровне ее научности и беспристрастности рассмотрения проблемы говорит уже название первого раздела: «Миросозидающая миссия Договора о коллективной безопасности», что до боли напоминает типичные заголовки советских пропагандистских материалов типа «На страже мира и социализма», «Против агрессивного блока НАТО», «Крепнущее единство социалистического содружества» и т.д.

«Не бійтеся» (із звернення Івана Павла ІІ до українців)

«Чекисты способны влиять только на запуганное общество, и самый страшный для них враг – это свободный человек» (А.Литвиненко)

Дедалі більше часу й грошей на території Україні витрачається на пошук і розгляд моделей безпеки для держави, а отже – на визначення перспективної й оптимальної моделі збереження країни як геополітичної реальності. Одні тратять кошти на безпекові моделі, а інші, - навпаки, на моделі, котрі гарантують нездатність держави реагувати на зовнішні загрози. Нібито вершиною айсберга розгляду можливих безпекових моделей є конференції. Якщо не брати до уваги ці численні, але переважно порожні за змістом і типові за формою публічні заходи, що вже ледь не щодня з неабиякою помпою проходять у спеціальних місцях, на які з року в рік ходить приблизно одна група людей і які давно вже є не чим іншим як способом відмивання або утилізації у більшості випадків іноземних коштів, то тверезий голос на означену реалію майже не лунає.

В статье рассматриваются проблемы формирования и функционирования Организации Договора о коллективной безопасности с учетом стратегических интересов гражданского сообщества Украины. А также анализируются тенденции развития Единого экономического пространства и место Украины в этом процессе.

На шляху прогресування будь-якої соціогуманітарної наукової галузі постають, як правило, три вадові обставини: 1) неадекватне дефініціювання предмета дослідження; 2) нечіткі типологія та класифікація рівнів і умов буття предмета дослідження; 3) недоконче з’ясована логіка співвідношення свідомо-управлінського та спонтанного начал у реалізаційному бутті (розвитку) предмета дослідження. Нашому предмету – політичним процесам, – можна сказати, трохи „повезло” на грунті усіх трьох пунктів: у ряді закордонних і вітчизняних видань ближньої ретроспекції дано класифікацію основних соціально-політичних процесів та явищ перехідного стану, виявлено певні джерела їхнього саморозвитку, вказано на специфіку їх самоструктурування та на деякі моменти „зовнішнього впливу” на окремі з них. Позитивно виглядають історіографія, історіологія та аксіологія окремішної групи ПП, які „не-рівно” протікають у будь-якій багатонародній країні, – етнополітичних процесів.
І все ж, істинний загальний стан справ у гносеологічній царині нашого дослідницького предмета ще далекий від досконало потрібного…

Електоральні «березневі біди» завершилися. Якими б не виявилися – після різносенсових верифікацій – конкретні цифри та рейтинги, якими б не вимальовувалися парламентські коаліції, а з них якими б не відкристалізовувалися урядові команди, – політологічний підсумок за усіх умов залишиться один і той же, – багатошаровий, поліаспектний та досить прикрий: систему політичної влади в центрі і на місцях радикально змінити не вдалося; як не було у нас, так і не виявилося в надбудові правової держави та всекраїнової політичної нації, а в соціальному фундаменті – зрілого громадянського суспільства та аутентичної системи місцево-регіонального самоврядування. У кінцевому підсумку, країна залишилася системно кризуючою та полісемічно розколотою, – в етноісторичному, соціально-економічному, політико-культурному та геополітичному вимірах. У найсуттєвішому, політико-кратологічному сенсі, як зауважує В. Скачко, в країні «фактично відбулися класичні вибори без вибору: перемогли тільки ті, кого народ України уже знає за попередньою діяльністю. Причому знає, чого вони можуть і – що найголовніше, – чого не можуть». Тому «пересічним громадянам, схоже на те, доведеться звикати до того, що приховане досі безвладдя і надалі залишиться тотальним».

В новітніх суспільно-історичних умовах, коли формується «унітарний антропокосмічний науково-техно-натурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і само змінення», ми повинні сприяти забезпеченню за практичною політикою права бути «більше мистецтвом гармонізації і стабілізації ніж мистецтвом дисгармонізації і дестабілізації». Під останнім треба розуміти «мистецтво» насильства – деструктивної дії спрямованої на досягнення мети з втратами суспільних ресурсів.

Українське суспільство сьогодні перебуває під тиском насильницьких стереотипів поведінки, в яких присутні, а іноді і домінують елементи насильства, що успадковані від історичного минулого і, нажаль, продовжують культивуватись в модернових формах на всьому...

Завершение к концу ХХ-го столетия процесса политико-правового урегулирования проблемы Черноморского флота в том виде, в котором ока сложилась в результате распада СССР, имело важное значение для Российской Федерации и Украины, стало крупным вкладом в региональную и общеевропейскую безопасность.

После длительного перерыва Российская Федерация вновь обрела эффективный инструмент своей морской политики в потенциально конфликтноопасном регионе Чёрного моря. Отныне Черноморский флот получил возможность, в случае необходимости, участвовать в миротворческих усилиях международного сообщества в регионе под эгидой СНГ, ОБСЕ и ООН.

Урегулирование проблемы Черноморского флота открыло путь к развитию всестороннего сотрудничества с Украиной, способствовало стабилизации этнополитической ситуации в Крыму и укреплению федеративных отношений на Северном Кавказе.