21-22 жовтня 2009 року в Ялті відбулася десята зустріч керівників відомств прикордонної (берегової) охорони чорноморських прибережних країн, в якій взяли участь глави прикордонних структур Болгарії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини і України. В якості гостей на форумі також були присутні представники Морської служби Федеральної поліції Германії і департаменту морських кордонів Європейської агенції з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах країн-членів ЄС. Українське представництво на форумі очолив голова Державної прикордонної служби України генерал армії України Микола Литвин, який погодився дати ексклюзивне інтерв’ю журналу «Чорноморська безпека».

Не дивлячись на труднощі, відносини України з ЄС динамічно розвиваються з 1991 року. Наприкінці  цього  року з прийняттям «Порядку денного асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію» настав новий етап на шляху європейської інтеграції України.

Одним з пріоритетів цих відносин - сприяння залученню громадянського суспільства до вирішення проблем забезпечення належного судочинства та ефективності суддів.

Саме цим проблемам присвячена наша розмова з Олегом Присяжнюком, президентом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація суддів України», головою Місцевого військового суду Київського гарнізону, Головою ради суддів військових судів України, членом ради суддів України.

Більшість з нас народилися і виросли в Радянському Союзі. І уявлення про Північноатлантичний альянс отримали з радянського агітпропу. Ми всі завчили аксіому, що НАТО – це агресивний військово-політичний блок створений США для знищення Радянського Союзу і країн «народної демократії», придушення революційних і національно-визвольних рухів у всьому світі, експлуатація пролетаріату в країнах Західної Європи. НАТО оточив нас кільцем американських військових баз та тільки чекає сприятливого моменту аби знищити «першу в світі країну рад». Тай годі. Більше було знати і не потрібно.

Одной из основных причин приезда в Украину 16-17 июня 2008 года делегации послов стран Североатлантического Договора во главе с Генеральным секретарем  НАТО Яапом  де Хоопом Схеффером явилась ситуация, которая связана с возникновением в Украине большого количества мифов о НАТО, которые в большинстве своем, несли отрицательный вымысел об Альянсе. Такая обстановка стала волновать даже штаб-квартиру НАТО, так как Украина является ближайшим кандидатом на получение Плана действий по обретению членства в НАТО (ПДЧ).

70 лет тому назад западные демократы, вступая в сговор с Гитлером, отдавая фактически ему на растерзание Чехословакию, думали, что они несут мир своим народам и Европе в целом. Но это сам по себе циничный факт – за счет кого-то обеспечить себе мир! Сегодня государства, которые были причастны к событиям тех лет, больше любят пофилософствовать о борьбе с мировым терроризмом, о продвижении демократии, но забывают натовские бомбежки Югославии, бомбежки и оккупацию Ирака – и это, понятно, здесь продолжают действовать политика и идеология. А вот то, что вместо мира Мюнхенским соглашением Европа вступила на тропу второй мировой войны – об этом забывается.

Руководствуясь геополитическими оценками, Черноморско-Каспийский регион  является  краеугольным камнем стабильности и безопасности в Евразии. Сегодня это очень важный и чувствительный регион между Европой и Азией, Европой и Россией. Видимо, как сегодня, так и в ближайшем будущем  обстановка в регионе будет оказывать решающее влияние на всю Евразию. Поэтому на Украине, в частности  расположенной в центре региона, фокусируются геополитические, военные, экономические и финансовые интересы ведущих глобальных и региональных центров силы. При этом, с момента распада  Варшавского договора, затем и Советского Союза одной из основных геополитических особенностей  региона является увеличение вакуума безопасности и стабильности в нем.

Определенными возмутителями спокойствия в достижении основными игроками своих целей в регионе выступают Украина и Грузия, которые, с одной стороны стремятся к самостоятельности в своих действиях на международной арене, с другой стороны, стали все яснее понимать, что в условиях сегодняшних межгосударственных противоречий с Россией решить свои внешнеполитические задачи можно только в составе военно-политического союза, которым является Организация северо-атлантического договора (ОСАД - НАТО).

Против таких намерений, в частности Украины, настойчиво праведными и неправедными путями выступает Россия.

Інтерв’ю про історію і звичаї азербайджанців, політичну ситуацію в Азербайджанській республіці, перспективи розвитку співпраці України і Азербайджану в політичній, економічній і військово-технічній галузях «Чорноморській безпеці» дав колишній військовий аташе України в Азербайджані Юрій Юзько.

Довідка «ЧБ»: ЮЗЬКО Юрій Леонідович народився в 1961 році. Учасник бойових дій в Афганістані. Кавалер ордена «Червоної зірки». Має радянські і українські державні нагороди. У 2004 – 2006 роках – Аташе з питань оборони Посольства України в Азербайджанській республіці. Викладач Національної академії оборони України. Капітан 1 рангу.

В шестом (№ 2(6) 2007) номере журнала «Чорноморська безпека» была опубликована статья руководителя Центра этносоциальных исследований при ТНУ им. Вернадского, кандидата философских наук Анатолия Филатова «ОДКБ и ЕЭП в качестве гарантов гражданской безопасности Украины». Об уровне ее научности и беспристрастности рассмотрения проблемы говорит уже название первого раздела: «Миросозидающая миссия Договора о коллективной безопасности», что до боли напоминает типичные заголовки советских пропагандистских материалов типа «На страже мира и социализма», «Против агрессивного блока НАТО», «Крепнущее единство социалистического содружества» и т.д.

«Не бійтеся» (із звернення Івана Павла ІІ до українців)

«Чекисты способны влиять только на запуганное общество, и самый страшный для них враг – это свободный человек» (А.Литвиненко)

Дедалі більше часу й грошей на території Україні витрачається на пошук і розгляд моделей безпеки для держави, а отже – на визначення перспективної й оптимальної моделі збереження країни як геополітичної реальності. Одні тратять кошти на безпекові моделі, а інші, - навпаки, на моделі, котрі гарантують нездатність держави реагувати на зовнішні загрози. Нібито вершиною айсберга розгляду можливих безпекових моделей є конференції. Якщо не брати до уваги ці численні, але переважно порожні за змістом і типові за формою публічні заходи, що вже ледь не щодня з неабиякою помпою проходять у спеціальних місцях, на які з року в рік ходить приблизно одна група людей і які давно вже є не чим іншим як способом відмивання або утилізації у більшості випадків іноземних коштів, то тверезий голос на означену реалію майже не лунає.

В статье рассматриваются проблемы формирования и функционирования Организации Договора о коллективной безопасности с учетом стратегических интересов гражданского сообщества Украины. А также анализируются тенденции развития Единого экономического пространства и место Украины в этом процессе.