Становлення національних Військово-Морських Сил стало невід’ємною складовою створення української державності. Цей процес не був легким, як не був легким й шлях України до своєї незалежності. Одне з визначних місць  в історії українського військового флоту посідають події, що мали місце в 1917-1920 роках.

Цей короткий період відзначився спробою створення нової політичної карти Євразії – перетворення простору деспотичних імперій на співдружність дружніх незалежних демократичних республік – України, Грузії, Росії,  та інших. Нажаль, на той час спроба виявилася невдалою, а нові передумови для реалізації цього амбітного проекту виникли тільки у 1991 році, і довелося все починати спочатку. Зокрема, незалежній Україні довелося знову у 1992 році розбудовувати власні Військово-Морські Сили, які підняли на щоглу той самий прапор, що й у 1917 році.

Історія Чорноморського флоту Російської імперії та його долі у часи революційного лихоліття наразі є надзвичайно заполітизованою та міфологізованою, а відтак і маловідомою. Причина цього криється в намаганні деяких політичних сил використати роздуту помпезну історію флоту для збурення емоцій громадян, які вважають себе спадкоємцями імперського минулого. Кінцева мета такого нагнітання ситуації є невідомою, однак вже зараз це дозволяє отримувати ситуативні політичні дивіденди, зокрема, під час виборів, або на дипломатичному рівні. Про те, що специфічне розуміння флотського минулого сьогодні породжує нездорову ситуацію в суспільстві свідчить, наприклад, «війна пам’ятників» у Севастополі. Згадаймо баталії навколо пам’ятника Катерині ІІ та меморіальної таблички зі згадкою про підняття флотом українських прапорів у квітні 1918 року. У запропонованому дослідженні наведені факти, а не емоції, що супроводжують минуле, сьогодення та майбутнє українського військового флоту.

Історія українського військового флоту часів УНР – сумна і трагічна. Разом з тим, незважаючи на складні і суперечливі процеси, що мали місце того часу на теренах прообразу сьогоднішній українській держави, цей період виявляється багатим на визначні історичні події, що є і залишатимуться предметом гордощів України і українців.

Продовження

В останній день свого перебування в Києві дати інтерв’ю для журналу "Чорноморська безпека" люб’язно погодився Штефан Гасс - доктор філософії, магістр права, магістр мистецтв, професор Університету прикладних наук Північно-Західної Швейцарії, заступник Голови Базельського апеляційного суду, який відвідав Україну з метою підготовки доповіді щодо рівня незалежності суддів в нашій державі та готовності Асоціації суддів України набути повноправного членства у Міжнародній асоціації суддів (МАС). Доповідь пана Гассса щодо України розглядатиметься в цьому році Президентським комітетом МАС. У випадку її затвердження восени поточного року Центральна рада МАС прийматиме остаточне рішення про прийняття Асоціації суддів України у статусі повноправного члена.

Довідково: з часу започаткування співробітництва з Міжнародною асоціацією суддів у статусі тимчасового члена в 2004 році Всеукраїнська громадська організація "Асоціація суддів України" (АСУ)  приймає активну участь в роботі Європейської асоціації суддів.

21-22 жовтня 2009 року в Ялті відбулася десята зустріч керівників відомств прикордонної (берегової) охорони чорноморських прибережних країн, в якій взяли участь глави прикордонних структур Болгарії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини і України. В якості гостей на форумі також були присутні представники Морської служби Федеральної поліції Германії і департаменту морських кордонів Європейської агенції з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах країн-членів ЄС. Українське представництво на форумі очолив голова Державної прикордонної служби України генерал армії України Микола Литвин, який погодився дати ексклюзивне інтерв’ю журналу «Чорноморська безпека».

Не дивлячись на труднощі, відносини України з ЄС динамічно розвиваються з 1991 року. Наприкінці  цього  року з прийняттям «Порядку денного асоціації Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію» настав новий етап на шляху європейської інтеграції України.

Одним з пріоритетів цих відносин - сприяння залученню громадянського суспільства до вирішення проблем забезпечення належного судочинства та ефективності суддів.

Саме цим проблемам присвячена наша розмова з Олегом Присяжнюком, президентом Всеукраїнської громадської організації «Асоціація суддів України», головою Місцевого військового суду Київського гарнізону, Головою ради суддів військових судів України, членом ради суддів України.

Більшість з нас народилися і виросли в Радянському Союзі. І уявлення про Північноатлантичний альянс отримали з радянського агітпропу. Ми всі завчили аксіому, що НАТО – це агресивний військово-політичний блок створений США для знищення Радянського Союзу і країн «народної демократії», придушення революційних і національно-визвольних рухів у всьому світі, експлуатація пролетаріату в країнах Західної Європи. НАТО оточив нас кільцем американських військових баз та тільки чекає сприятливого моменту аби знищити «першу в світі країну рад». Тай годі. Більше було знати і не потрібно.

Одной из основных причин приезда в Украину 16-17 июня 2008 года делегации послов стран Североатлантического Договора во главе с Генеральным секретарем  НАТО Яапом  де Хоопом Схеффером явилась ситуация, которая связана с возникновением в Украине большого количества мифов о НАТО, которые в большинстве своем, несли отрицательный вымысел об Альянсе. Такая обстановка стала волновать даже штаб-квартиру НАТО, так как Украина является ближайшим кандидатом на получение Плана действий по обретению членства в НАТО (ПДЧ).

70 лет тому назад западные демократы, вступая в сговор с Гитлером, отдавая фактически ему на растерзание Чехословакию, думали, что они несут мир своим народам и Европе в целом. Но это сам по себе циничный факт – за счет кого-то обеспечить себе мир! Сегодня государства, которые были причастны к событиям тех лет, больше любят пофилософствовать о борьбе с мировым терроризмом, о продвижении демократии, но забывают натовские бомбежки Югославии, бомбежки и оккупацию Ирака – и это, понятно, здесь продолжают действовать политика и идеология. А вот то, что вместо мира Мюнхенским соглашением Европа вступила на тропу второй мировой войны – об этом забывается.

Руководствуясь геополитическими оценками, Черноморско-Каспийский регион  является  краеугольным камнем стабильности и безопасности в Евразии. Сегодня это очень важный и чувствительный регион между Европой и Азией, Европой и Россией. Видимо, как сегодня, так и в ближайшем будущем  обстановка в регионе будет оказывать решающее влияние на всю Евразию. Поэтому на Украине, в частности  расположенной в центре региона, фокусируются геополитические, военные, экономические и финансовые интересы ведущих глобальных и региональных центров силы. При этом, с момента распада  Варшавского договора, затем и Советского Союза одной из основных геополитических особенностей  региона является увеличение вакуума безопасности и стабильности в нем.

Определенными возмутителями спокойствия в достижении основными игроками своих целей в регионе выступают Украина и Грузия, которые, с одной стороны стремятся к самостоятельности в своих действиях на международной арене, с другой стороны, стали все яснее понимать, что в условиях сегодняшних межгосударственных противоречий с Россией решить свои внешнеполитические задачи можно только в составе военно-политического союза, которым является Организация северо-атлантического договора (ОСАД - НАТО).

Против таких намерений, в частности Украины, настойчиво праведными и неправедными путями выступает Россия.

Інтерв’ю про історію і звичаї азербайджанців, політичну ситуацію в Азербайджанській республіці, перспективи розвитку співпраці України і Азербайджану в політичній, економічній і військово-технічній галузях «Чорноморській безпеці» дав колишній військовий аташе України в Азербайджані Юрій Юзько.

Довідка «ЧБ»: ЮЗЬКО Юрій Леонідович народився в 1961 році. Учасник бойових дій в Афганістані. Кавалер ордена «Червоної зірки». Має радянські і українські державні нагороди. У 2004 – 2006 роках – Аташе з питань оборони Посольства України в Азербайджанській республіці. Викладач Національної академії оборони України. Капітан 1 рангу.