Про тероризм і боротьбу з ним зараз говорять і пишуть усі – політики і військові, науковці і мемуаристи, експерти і журналісти. З сюжетів електронних ЗМІ, сторінок газет і журналів аудиторію накриває справжній вал жахливої інформації про теракти. Щодня чути повідомлення про вибухи, захоплення людей, вбивства. Спічрайтери з легкістю жонглюють термінами «терористичний акт», «терористична організація», «антитерористична (контртерористична) операція», «терористична війна». В боротьбу з тероризмом, реальним чи міфічним, включилося все людство: Сполучені Штати борються з тероризмом в Іраку і Афганістані, Росія – в Грузії і Чечні, Індія – в Пакистані, Китай – на Тибеті. З терористами борються окремі країни і блоки, спецслужби і регулярні збройні сили. Всі разом і кожен окремо борються з тероризмом політичним, економічним, фінансовим, енергетичним, інформаційним, ідеологічним... Складається враження, що терор проник в усі шпарини сучасного суспільства, а боротьба з ним стала метою існування людства.

Современное мировое сообщество постоянно сталкивается с проблемами, среди которых на первом месте стоит международный терроризм. Своими корнями это явление уходит в прошлое.

С конца 1990-х годов терроризм из второстепенного фактора мировой политики вышел на первое место среди глобальных вызовов и угроз международному сообществу.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.ст., поряд з традиційними загрозами, пов’язаними з локальними війнами і збройними конфліктами, перед людством постала серйозна небезпека – морський тероризм, який виник і набув розвитку у 50-60-х роках ХХ ст

 Витоком морського тероризму стало піратство – напади на морські судна з метою їх захоплення і пограбування – найстаріший злочин міжнародного характеру, який зародився поряд з мореплавством.

Борьба с терроризмом вышла на новый уровень после событий 11 сентября, которые, по сути, изменили ситуацию в мире. Мировое сообщество содрогнулось от чудовищных преступлений террористов. Угрозы и вызовы международного терроризма приобрели зловещие для человечества очертания и диктуют настоятельную необходимость сообща противодействовать их стремительному нарастанию. Сразу же после этой трагедии Азербайджан безоговорочно и без колебаний присоединился к антитеррористической коалиции и продолжает вносить свой вклад в борьбу с международным терроризмом, имея четкую программу реализации намеченных в связи с этим законодательных, организационных и практических мер.

Своєї активності взаємини Іраку з радикальними організаціями Близького Сходу набули на початку 70-х рр. Певною мірою це сталося в наслідок непростих відносин з сусідніми арабськими країнами, існування територіальних суперечок з Іраном, ідеологічних розбіжностей з керівництвом Сирії, і досить жорсткої позиції Багдаду по так званому «палестинському питанню».

Досліджуючи нові виклики та загрози безпеці людства ХХІ сторіччя, сред яких останнім часом перше місце все частіше посідають міжнародний тероризм, екстремізм та сепаратизм, багато хто з експертного середовища вважає, що все частіше ці поняття ототожнюються з діяльністю радикально налаштованих ісламістських організацій, ідеологія яких суперечить дійсним принципам та цінностям Ісламу. Про це говорить і світове співтовариство, значна частка якого є носіями Ісламської релігії.

Однією з таких організацій, діяльність якої через проголошені ідеологічні засади, цілі та шляхи їх досягення на теперішній час є забороненою майже в усіх країнах Ісламського світу є «Хізб ут-Тахрір». Майже 10 років тому зявилась вона й тут, в Україні. Період її ставлення пройшов, і сьогодні «Хізб ут-Тахрір» все частіше намагається голосно заявити про себе. Так чого варто четкати від цієї організації українському суспільству, а зокрема багатонаціональному Криму, де «Хізб ут-Тахрір» знайшов найбільш благодатне підгрунття для своєї діяльності?   

Чернобыльская катастрофа на Украине - показала всему миру, что может быть последствием успешно проведенного террористического акта на атомной электростанции или другом объекте, содержащем радиоактивные материалы. Ликвидация аварии на ЧАЭС потребовала напряжения всего потенциала СССР - громадной, богатейшей страны с развитой, оснащенной хорошим оборудованием, интенсивно работающей промышленностью, многочисленной, сильной, дисциплинированной армией, многочисленным, высококвалифицированным персоналом с большим опытом работы на атомных объектах. При этом ликвидация последствий аварии сопровождалась многочисленными жертвами - десятки тысяч людей получивших тяжелые травмы, ставших калеками и погибших из-за тяжелых болезней.

Основная причина громадных человеческих жертв - отсутствие методов и техники, обеспечивающих быструю и эффективную ликвидацию последствий аварий - выбросов радиоактивной пыли, аэрозолей; интенсивных, быстроразвивающихся, сложных пожаров на высокорадиоактивных участках; взрывов газовоздушных и пылевоздушных смесей; розливов нефтепродуктов и пр. Кроме того, данная техника практически не обеспечивала защиту экипажей от радиоактивного излучения и пыли. Массовый характер имел и дезактивационные операции на основе применения множества людей с простейшими орудиями и средствами защиты, весьма малоэффективными.

Чорноморський регіон внаслідок свого геополітичного положення був і залишається у фокусі зіткнення інтересів провідних держав Заходу і Сходу. Після розпаду соціалістичного табору причорномор’я опинилося в центрі уваги США, Європейського Союзу, нової Росії, а також країн, що претендують на лідерство в ісламському світі. І це цілком обгрунтовано – Чорне море не тільки важливий транзитний коридор для транспортування величезних запасів енергоресурсів країн Закавказзя і Центральної Азії, але і перспективне джерело корисних копалин і біоресурсів.

В двадцать первом веке терроризм, как уже давно предупреждали специалисты, будет играть значительную социальную роль, во многом определяющую современную политическую ситуацию. «Технологическое развитие, достигшее непредвиденных уровней в военной области, привело к тому, что война в классическом смысле слова стала невозможна, если не абсурдна – дает оценку ситуации египетский политолог М. Сид Ахмед – Поскольку абсурдность войны не означает окончания конфликта, борьба теперь грозит принять другие формы». До 11 сентября 2001 года мир отказывался в это верить. Но теперь предупреждения специалистов оказываются жестокой реальностью.

Крымский полуостров, расположенный в самом сердце Черноморского региона, последние десятилетия стал точкой столкновения геополитических интересов Украины, России и, в определенной степени, других причерноморских государств.

О Крыме говорят много. Не так давно с экранов телеканалов не сходили картинки боевых кораблей на фоне живописных морских пейзажей, журналисты наперебой рассказывали о вояжах в Севастополь Лужкова и Затулина, содержании транспарантов на митингах сторонников канувшего в лету «президента» Мешкова, пугали зрителей татарской экспансией, доказывали «связь крымско-татарских сепаратистов с чеченскими террористами». Масло в затухающий огонь интереса к «крымской проблеме» подлили конфликт вокруг острова Тузла, вновь разгоревшиеся споры вокруг границы в Азовском море и Керченском проливе. В то же время, за муссируемыми прессой политическими коллизиями, остаются скрытыми от массового читателя процессы, происходящие в Крыму на самом деле.