У травні 2007 року виповнилося десять років підписання українсько-російських базових угод щодо Чорноморського флоту. Водночас перебіг подій навколо присутності Чорноморського флоту Російської Федерації на території України до 2017 року свідчить, що вони досі суттєво впливають на взаємини між двома державами. Україна після підписання базових Угод внаслідок непродуманої на той час державної стратегії, коли брала гору політика ситуативна, націлена на досягнення короткострокових політичних домовленостей, одержала цілу низку невирішених проблем, що постійно нагадують про себе.

Українська громадськість і український політикум по різному відреагували на черговий кремлівський шантаж у вигляді звернення президента РФ Д. Медвєдєва до президента України В. Ющенка. В одних, навіть у значної кількості російських політологів, безцеремонність і зверхність «послання» викликали обурення, у інших – задоволення і як сигнал «к действию» на кшталт «Над усією Іспанією синє небо».

Інакше і бути не могло у нашому цивілізаційно розколотому суспільстві, яке до того ж страждає від постійних чвар та інтриг на владному корумпованому олімпі.

Проблема базування Чорноморського Флоту (ЧФ) Російської Федерації у Севастополі була і залишається найбільш контраверсійною і складною в Українсько-Російських відносинах і значною мірою визначає і в найближчій перспективі визначатиме їх характер.

Ряд положень угод України з Російською Федерацією щодо перебування ЧФ РФ на території України не відповідає національним інтересам нашої держави. Це проявляється сьогодні в інцидентах в ході навчання Російських підрозділів на території Криму, в проблемах контролю за діяльністю, чисельністю та озброєнням ЧФ, у нецільовому використанні відповідної інфраструктури і в багатьох випадках відсутності угод про її оренду, і незаконному утриманні гідрографічних об’єктів. Україна також не має можливості гарантувати відсутність ядерної зброї на кораблях ЧФ, що базуються в Українських портах та в арсеналах ЧФ, розміщених на українській території.

Стосуючись ситуації в Чорноморському регіоні слід звернути увагу на існування окремих потенційних загроз, які можуть негативно впливати зокрема на економічні інтересам України в цілому й у тому числі і на європейську систему безпеки.

В цьому контексті слід зазначити, що через Одеську область України проходять важливі міжнародні автомобільні та водні шляхи з Центральної та Північної Європи (з системою водних шляхів річки Дунай та каналів Рейн-Майн-Дунай) на Кавказ, Каспійський регіон, Середню Азію і Близький Схід. Зокрема з 4-х міжнародних транспортних коридорів, які проходять територією України, два-9-1 та 7-й проходять безпосередньо по території Одеської області.

Тимчасове перебування на території України російського Чорноморського флоту (ЧФ) в цілому визначено трьома базовими угодами, які були підписані 28 травня 1997 року, а набрали чинності в 1999 році. Це – дві угоди між Україною і Російською Федерацією: Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України й Про параметри поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР; а також Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації Про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. [1]

Тема 2017 року і перебування Чорноморського флоту Росії в Криму залишається провідною (звичайно, після газового і натовського питань) в українсько-російських стосунках. Й одним із аргументів на користь того, що російська військова база мусила б залишатися на українській території необмежений термін, є теза, що російський флот «гарантує безпеку України в Чорному морі». Вона звучала і в 90 роки, коли тривали дуже важкі переговори щодо розподілу Чорноморського флоту, і цей же аргумент наводять російські та деякі українські політики останнім часом.

Однією з провідних тем у Криму та Україні в цілому залишається тема перебування і виведення Чорноморського флоту Російської Федерації з території Севастополя. Проаналізувавши фактори присутності ЧФ Росії на території Криму, можна зробити низку висновків і знайти пропозиції для запобігання негативному впливу цієї присутності на економічне, соціальне та політичне життя українців.

Чи може Чорноморський Флот РФ бути гарантом безпеки України в Чорному морі? І чи вигоди від його базування в Криму більші ніж шкода, яку він завдає економіці регіону?

Завершив боевое задание у берегов Грузии, группа кораблей российского флота возвращалась в Севастополь. Ракетный крейсер Москва величественно входил в бухту, на берегах которой его со слезами на глазах встречали простые горожане. Женщины, русские женщины были прелестны: обычная их холодность исчезла, а глаза светились торжеством и гордостью за своих мужчин. Флот пришел изрядно потрепанным, везли около десятка гробов.

Потом молодые офицеры в кругу семей делились впечатлениями. Они  говорили, что под снарядами врагов чувствовали тревогу, но и замечательный подъем духа. Наедине с лучшими друзьями они рассказывали, как обращались к Богу, прося его вернуть их домой – на обстреливаемых кораблях было очень страшно. К счастью, удалось пресечь опасную попытку грузин добраться на своих катерах до судов сопровождения, груженных топливом и пресной водой: если бы те пошли на дно, пришлось бы сразу возвращаться на базу, не решив поставленных руководством задач. Команды сопровождающих судов, в основном украинцы тоже были очень рады, вернуться к семьям.

Уйдёт или не уйдёт? Выведут или оставят? Вот, пожалуй, один из главных вопросов, которые беспокоят и в ближайшие годы, вплоть до 2017 года, будут беспокоить умы многих жителей Крыма и Севастополя. Вопрос касается, конечно же, пребывания на украинской территории военно-морской базы Черноморского флота Российской Федерации.

Черноморский флот гарантия безопасности и стабильности или источник дестабилизации?! Прежде чем ответить на этот вопрос, необходимо найти ответы на ряд боле простых вопросов. Что именно должен стабилизировать черноморский флот Российской Федерации на территории Украины? Какими методами, средствами и силами? И на каком основании?

Концепція «Чорноморського регіону», який об’єднує країни, що мають спільні інтереси (насамперед, у сфері економіки та енергетики) і пов’язані спільністю історичних та культурних традицій, з’явилась порівняно недавно. За короткий проміжок часу вона привернула до себе увагу політиків та експертів і довела свою працездатність. Сьогодні Чорноморський регіон входить до числа пріоритетів, які визначають зовнішню політику ЄС та США, Росії та Туреччини. Інтерес до регіону постійно продовжує зростати, про що свідчать останні міжнародні події, заяви дипломатів та політиків, а також численні конференції та публікації на цю тему. Один із провідних українських дослідників цієї проблематики Парахонський Б.О., так пояснює причини появи інтересу до регіону: «Тема Чорноморсько–Каспійського регіону (йдеться насамперед про Україну, країни Кавказу та Центральної Азії) останнім часом актуалізувалася переважно через масштабні проекти розробки нових транспортних та енергетичних коридорів з Європи в Азію. До цього мало кому спадало на думку розглядати регіон як окремий простір, хоча і виокремлювалася низка загальних тенденцій і проблем, сфокусованих у первинних міркуваннях про «дугу нестабільності» або «ісламську загрозу».