За три роки до Стамбульського саміту НАТО країни Чорного моря створили Чорноморську групу військово-морського співробітництва, або БЛЕКСІФОР, головна мета якої є «зміцнення миру та стабільності в чорноморському регіоні». Однак сьогодні, після подій російсько-грузинської війни у 2008 році, існує багато сумнівів щодо подальшого існування БЛЕКСІФОР. Через те, немає ясної картини щодо його невдачі. Фактично, більш точніше буде сказати, що БЛЕКСІФОР досягнув великого успіху.  Питання тоді стає у чому видно ці успішні результати з’єднання, якщо такі дійсно є, та чи має місце невдача БЛЕКСІФОРу?

Дана стаття не ставить собі мету відповісти на ці питання, а тільки висловити суб’єктивну точку зору, що БЛЕКСІФОР досягнув значного оперативно-тактичного успіху та стратегічної невдачі у Чорноморському регіоні. Остання (стратегічна невдача – прим. авт.) ґрунтується на відсутності будь-якого впливу на політичну ситуацію в регіоні та відносини між країнами Чорного моря.

Для доведення цієї точки зору розглянемо історію створення БЛЕКСІФОР, із коротким аналізом причин його появи, оперативно-тактичні досягнення з’єднання з оглядом на політичну ситуацію в регіоні, та вплив БЛЕКСІФОР на політичні відносини між країнами Чорного моря.

В статье рассмотрены аспекты минной безопасности военнослужащих и гражданского населения в условиях мирного времени, а также раскрыто противоречие природы военно-технологической безопасности на основании международного и отечественного опыта.

Цель статьи – привлечь внимание к минной безопасности как военно-технологической составляющей военной безопасности. Невнимание к этим вопросам, а также связанных с технологичностью современных систем вооружения и военной техники со стороны ученых и практиков, ведёт к необоснованным потерям гражданского населения и материальных средств в условиях мирного времени.

Проблема організації спостереження, навігації, зв’язку в Азово-Чорноморської морській зоні не може бути успішно вирішеною без побудови ефективних систем інформаційного забезпечення, які функціонують як всередині України на міжвідомчому рівні, так і забезпечують інформаційний обмін з іншими державами. Серед таких систем інформаційного забезпечення, як важливих складових Єдиної Системи Висвітлення Обстановки (ЄСВО), важливу роль відіграють автоматизовані системи моніторингу та керування транспортними потоками у виключній економічній зоні, у територіальних та внутрішніх водах України.

В решті решт в Україні відбулося те, що експерти «Номосу»  прогнозували ще чотири роки тому – керівництво держави вголос заговорило про катастрофічний стан українського військового флоту. „З 26 бойових кораблів справні чотири. З літаків морської авіації, – не буду вже говорити скільки їх у нас, – шість можуть піднятися в повітря” – цитує виступ Президента України на засіданні РНБО, присвяченому фінансуванню армії, «Комерсантъ-Україна». Дійсно, про які сучасні Збройні Сили може йти мова, коли з року в рік оборонні витрати держави складають близько 1% ВНП...

Минулий рік у ВМС ЗС України пройшов не тільки під знаком дебюту в операції НАТО з виявлення та попередження терористичних дій «Активні зусилля», а й під знаком налагодження на нашому флоті сталого процесу конкретного оцінювання рівня готовності кораблів і підрозділів до участі у залікових маневрах та операціях Альянсу. Протягом 2008 та 2009 років цю роботу буде продовжено, причому у всіх трьох видах ЗС України. На сьогодні заходи у рамках запровадженої в Організації Північноатлантичного договору сім років тому Концепції оперативних можливостей (КОМ) НАТО визнані провідним інструментом оцінки досягнення належного рівня взаємосумісності між підрозділами країн-членів та партнерів Альянсу. Кінцевою метою проходження визначеними підрозділами ЗС України процедур КОМ є досягнення ними повної готовності до дій у складі багатонаціональних сил НАТО у операціях з подолання кризи (Crisis Responce Operations) та у Силах Реагування НАТО (NATO Responce Forces).

Світовий досвід переконує, що воєнна сила залишається одним з найважливіших інструментів політики держав. В сучасних умовах, незважаючи на посилення миролюбних тенденцій, загроза виникнення збройного протиборства продовжує існувати. Простежуються певні позитивні зрушення у переведенні в практичну площину питань забезпечення європейської безпеки, але, на жаль, ці процеси ще не набули незворотного характеру [3; 23].

Сьогодні чи не найбільшою із небезпечних загроз для людства є міжнародний тероризм, зокрема, морський, якому в загальній системі протидії приділяється недостатня увага [8].

 «Миротворчість - це робота не для військових, але лише військові можуть з нею впоратися».

При підготовці цього матеріалу автор не ставив за мету розповісти про те, що таке миротворча діяльність, завдяки чому і як вона проводиться або історію миротворчої діяльності. Ці аспекти Вам  дуже добре відомі і зупинять на них додаткову увагу було б вкрай неефективно.

Автор зосередився на проблемних питаннях, які існують сьогодні і як вони впливають на вирішенні питань встановлення або підтримання глобального миру.

Аналіз збройних конфліктів останнього часу свідчить про посилення тенденції до збільшення ролі авіації у вогневому ураженні противника та досягненні загальної мети бойових дій. Новітня історія оперативного мистецтва збагатилася терміном «повітряна наступальна операція». Її проведення в Югославії у 1999 році дозволило НАТО повністю вирішити поставлені завдання кампанії, а військам багатонаціональної коаліції, під час звільнення Кувейту від іракської окупації у 1991 році, – знищити воєнно-економічний потенціал противника, практично нівелювати можливості з вогневого ураження його збройних сил та повністю деморалізувати особовий склад.

Водночас, утримання авіації є надзвичайно затратним, його можуть собі дозволити тільки держави з достатньо високим воєнно-економічним потенціалом. Вартість пального, боєприпасів, обслуговування літальних апаратів та, нарешті, підготовки льотного складу є непідйомною ношею для бюджетів багатьох представників світової спільноти. У Чорноморському регіоні прикладом може слугувати Грузія, воєнно-політичне керівництво якої практично відмовляється від використання літаків.

Однією з найважливіших складових правового забезпечення міжнародної безпеки поряд з діючими системами безпеки (регіональними, трансрегіональними) набувають міжнародні режими – принципи, норми, правила і процедури прийняття рішень, що відображають погоджену точку зору стосовно тієї або іншої сфери міжнародних відносин. Фахівці розрізняють два основні типи міжнародних режимів – міжнародні економічні режими і міжнародні режими безпеки. Зупинімося на другому типі, який передбачає заборону або обмеження на визначені види військової діяльності, виробництво або застосування деяких видів озброєнь і засобів збройної боротьби. [1].

Чорноморський регіон внаслідок свого геополітичного положення був і залишається у фокусі зіткнення інтересів провідних держав Заходу і Сходу. На сьогоднішній день безпека Чорноморського регіону набуває дуже важливого значення в контексті розширення поняття євроатлантичної безпеки в такому ж ракурсі як і регіональна політика країн чорноморського регіону стає зростаючою та важливою на міжнародній арені.